Май 1935 року
Євген Маланюк
Ждали всі зеленого розмаю,
Леготу плодючого тепла,
Ти ж дихнув, смертельно-білий маю,
І земля снігами загула.
Мерзне квіття дитячо невинне.
Заклякають соки в деревах.
Ярий гін крижана смерть прилине,
Все скує смертельно-білий жах.
Заридає поминальним співом,
Спеленає в похоронний сніг,
І весна — земна пречиста діва —
Нежива у сніговій труні.
Та крізь хугу вдарить меч небесний
І над срібно-смертним сном весни
Голос кари загримить — “воскресни!”
Всім немилосердям вишини.
повні тексти з української літератури
Про вірш
Трагічна алегорія несподіваного травневого морозу, що знищив весняне цвітіння — образ штучного терору, Голодомору та похорону надій України.
Історія
Написаний у Варшаві в травні 1935 року, коли неочікуваний крижаний циклон зі снігом засипав квітучі сади Центральної Європи.
Для Маланюка ця природна аномалія стала прямим провісником і художнім відбитком страшних трагедій підрадянської України: розпалу репресій після Голодомору 1932–1933 років та розстрілу діячів Розстріляного Відродження.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим (абаб). Ритм поєднує траурний марш із драматичним заціпенінням.
Колористика побудована на мертвотному протиставленні живого весняного розмаю та смертельно-білого крижаного жаху.
Як читати
Замість лагідного тепла травень дихає смертельним морозом: невинний цвіт дерев гине під саваном раптового крижаного снігу.
Біла смерть, що скувала соки життя, прямо асоціюється з кремлівським терором, який безжально викошував цвіт українського народу в роки терору.
Природний катаклізм перетворюється на всенародну поминальну панахиду, де замовкла земля чекає на прихід нового воскресіння з-під льоду.
Теми: травневий мороз · трагедія України · алегорія Голодомору · Розстріляне Відродження · крижана смерть · поминальний спів