Ода до прийдешнього
Євген Маланюк
Дні Твої скалічено криваво,
За туманом мерехтить мета…
Так обридла підозріла слава,
Так гнобить нещадна самота.
Вию псом на мертвім полі бою,
Стережу сей попіл і кістки,-
Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:
Сходять зерна, пружаться ростки.
Під морозним вітром — біла тризна,
Сніг сліпить, вирує рівнина,-
То встає озимина залізна,
Крізь крижаний сніг — озимина.
Бачу їх — високих і русявих,
Зовсім інших, не таких, як ми,-
Пристрасників висоти і слави,
Ненависників тюрми і тьми.
Ось їх стислі руки, ясні лиця,
Голос невблаганний, як наказ,
В гострім зорі зимно-синя криця —
Вірний щит від болю і образ.
Спадкоємці бою, бурі діти!
Загримить ще раз така пора —
Сміливо могили перейдіте,
Коли треба — розтопчіть наш прах.
Щоб без вшанувань, без академій
Кров жадала неминучих кар,
Криця зустрічала серця кремінь,
Викресала іскрами удар!
Щоб тверезі зимно-сині очі
Загорались, гострі і палкі,
Лиш тоді, як обрій зарокоче,
Боєм зустрічаючи полки.
І коли доба метальним словом
Збудить в серці переможний ямб,
Присуд Божий в даль Твою громово
Ознаймить гарматний дифірамб.
повні тексти з української літератури
11.1.1932
Про вірш
Урочисто-трагічна ода прийдешньому поколінню будівничих України: вірність прапору на полі поразки та віра в паростки, що зійдуть із пролитої крові.
Історія
Один із центральних програмних творів збірки 'Земля й залізо' (1930), звернений до майбутніх поколінь борців за українську державність.
Поет підсумовує власну місію воїна й поета, приймаючи незручну долю самітника заради великої історичної перспективи.
Форма
Чотиристопний ямб із глибокими смисловими паузами та перехресним римуванням.
Ораторська інтонація поєднує елементи античної оди зі сповідальною щирістю та мілітарною лаконічністю.
Як читати
Поет уподібнює себе вірному сторожовому псові, що залишився охороняти попіл і кістки полеглих товаришів на кривавому полі минулих битв.
Відкидаючи дешеву славу та зручний конформізм, автор твердо вірить у суд Божий та історію: посіяні в сніги й попіл зерна визвольного чину обов'язково дадуть могутні паростки.
Звернення до Прийдешнього звучить як непорушний духовний заповіт: зберегти спадкоємність боротьби й увінчати поразку батьків тріумфом нової держави.
Теми: ода прийдешньому · духовний заповіт · поле битви · віра в майбутнє · паростки нового життя · честь воїна