Одна пісня
Євген Маланюк
В кінці греблі
Шумлять верби…
Бува, почуєш пісню і спахнеш
Пекучим болем пізньої любові —
І от — далечина Твоїх безмеж,
Твоїх небес нестриманая повінь:
Пливе, пливе блакитна широчінь,
Росте, росте співучим колом обрій;
Від білих хмар лиш смарагдова тінь
Біжить ланами, лиш вітри недобрі
Напружують свій навіжений чвал…
О, як забуть Тебе, єдину в світі!
Твій зір мені ясніш за сонце світить,
Твоя далека пісня, як хорал.
Моя весна. Моя, моя Земляї
Яке ж залізне серце муку стерпить:
Оттут в недужих мріях уявлять,
Як “в кінці греблі шумлять верби”.
повні тексти з української літератури
Про вірш
Хвилююче воскресіння в пам'яті образу України від звуків народної пісні 'В кінці греблі шумлять верби' — раптовий спалах любові та туги за рідним степом.
Історія
Поштовхом до створення стала українська народна пісня, почута поетом в еміграції. Твір увійшов до збірки 'Земля й залізо' (1930).
Маланюк демонструє тут тонку ліричну вразливість, долаючи стереотип про себе як про виключно 'холодного й залізного' автора.
Форма
П'ятистопний ямб із дольниковими коливаннями та перехресним римуванням, що починається безпосередньою фольклорною цитатою.
Співучий ритм імітує розгортання мелодії, яка поступово затоплює всю свідомість ліричного героя.
Як читати
Проста народна мелодія діє як магічний детонатор: вона вмить спалює раціональний захист і відкриває перед поетом бездонну повінь рідних небес.
Перед очима вигнанця постає безмежний простір: шумлять верби біля греблі, біжать смарагдові тіні від білих хмар над колосистими ланами.
Пісня стає найкоротшим і найпекучішим шляхом додому, доводячи, що українська душа живе у своєму мелосі навіть тоді, коли зруйновано державні кордони.
Теми: народна пісня · В кінці греблі шумлять верби · ностальгія · образ України · духовне повернення