Не хочу — ні! — цих похорон. Прости.
Хай тільки ворон тричі десь прокряче,
Що вже похований ти, неповторний ти,
Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячийі
Ні, не ув’язнить глина чужини
Твою труну, твій попіл вогнепальний,
Бо правнуки, що будуть знов сини,
Перенесуть у тишу спочивальні.
Посадять дуб. І, щоб з землею злить,
Чебрець розстелять килимом духмяним.
Внизу Дніпро котитиме блакить,
А в Києві шумітимуть каштани.
9.1Х. 1962
повні тексти з української літератури
Реквієм пам'яті поета-мученика Тодося Осьмачки — засудження чужинецької глини та віра в те, що вільні правнуки перенесуть попіл страдника в рідну землю.
Написаний у Нью-Йорку невдовзі після смерті видатного українського поета Тодося Осьмачки, який помер у психіатричній лікарні поблизу Нью-Йорка у вересні 1962 року.
Маланюк глибоко шанував геній Осьмачки як втілення найглибшої трагедії українського письменника, зацькованого радянським терором та емігрантськими злиднями.
П'ятистопний ямб із точним чергуванням чоловічих і жіночих перехресних рим.
Гірка патетика й траурна піднесеність виражені крізь різкі заперечення ('Не хочу — ні! — цих похорон') та метафоричні формули.
Осьмачка постає міфічним мучеником, порівняним із незрячим від пекельних мук Вієм — символом нації, чиї очі бачили безодню сталінського пекла.
Поет рішуче бунтує проти чужоземної глини: попіл такого вогнепального таланту не може назавжди зостатися в американській землі.
Маланюк пророкує національне повернення: прийдуть правнуки, які нарешті стануть справжніми вільними синами України, посадять дуб над могилою пращура й повернуть його прах до рідної спочивальні.
Теми: Тодось Осьмачка · поет-мученик · чужина і повернення · трагедія генія · поховальний реквієм · національна пам'ять