Під чужим небом
1.
Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.
Все сниться гук весни і вітер,
Веселий вітер світлих літ.
А тут — молюсь, убогий митар,
Шукаю твій вогненний слід…
Ні, не знайти. Ніхто не знає,
Ніхто не чув твоїх плачів.
Біля всесвітнього Сипаю,
Як завше: золото й мечі.
2.
Десь сіре поле в чорних круках,
Що пророкують: кари! кар!
А я тут, на чужинних бруках,
Чужий — несу чужий тягар.
А я на полум’ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ твій, сняться луки
І на узгір’ях — вітряки.
Там — свист херсонського простору!
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут: в вікні опустиш штору —
І п’єш самотній, смертний біль.
3.
Несу отут страшний свій іспит,
І знаю, що життя мине.
І мати, сидючи на призьбі,
Вже не вичікують мене.
Давно Євгена поминає
За упокій старенький піп,
За весною весна минає
Під запашне зітхання лип.
Все далі висиха Синюха
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає в далечінь.
Сіріє стріха під дощами,
Вже й хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.
4.
По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.
Заховала перекупка-пам’ять всі сни глибоко,
Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний джміль.
І ось все забуваю, все зникає в сутінні.
Зростає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння:
Всі принади твоєї страшної краси.
5.
Кожен день тут приходить пустельний і легкий,
А ти — там, за горами й ярами гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.
Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же?
Научи мене кров’ю твоїх молитов!
Не поможе ніхто. І не буде інакше.
Із сльозами моїми змішаю питво.
Що мені телефони, версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар,
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Біла хата та тепла долоня сестри…
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!