Прозріння

Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем… А Росія
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп — горою — мертво бовваніє.

О люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар, —
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських —
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.

1927

Про вірш

Гнівне викриття імперської Росії як гниючого мертвого монстра-бронтозавра, чий посмертний сморід продовжує отруювати народи.

Написаний у період розпаду Російської імперії та формування СРСР, твір відображає радикальну позицію вояків Армії УНР щодо східного сусіда.

Увійшов до збірки 'Стилет і стилос', ставши одним із найяскравіших зразків маланюківської викривальної політичної інвективи.

П'ятистопний ямб із перехресним римуванням, насичений зниженою натуралістичною та експресивною лексикою ('бронтозавр', 'стерво', 'гній').

Ритм передає саркастичну відразу й безжальну хірургічну точність авторського діагнозу.

Росія постає не величним колосом, а викопним доісторичним чудовиськом — здохлим бронтозавром, що отруює простір своїм тлінням.

Образ безнадійного Лазаря, якого неможливо воскресити до людського буття, підкреслює моральну й історичну приреченість імперії.

Поет стверджує, що фізичний і духовний розпад окупаційної системи є незворотним процесом, хоч її отруйні випари ще несуть небезпеку живому світові.

Теми: розпад імперії · політична інвектива · гротеск і сатира · історичний присуд · прозріння нації