Строфи
Євген Маланюк
1.
Ти виростала, квітла й наливалась
І втілилась — в медвяний виноград
Та яблука. Мов наложниця, сад
Зітхає втолено. І гасне літній галас.
І лагодою сяє стиглий лад,
І спогад золотіє, як кохались
У бурях квітня, в ворожбі Купала—
Ось — день плодів. А завтра — листопад.
2.
Безверхе бойовисько, де мечі
Потяли все,— знов стоптане і голе.
Широкоперсий вітер лиш дзижчить
І мчить козацьке перекотиполе.
Зачепить? Вкорениться? Проросте?
Мовчить, мовчить важке осіннє небо.
Чи проковтне страшним простором степ,
Чи дикий чвал той перейме Мазепа.
Про вірш
Медитація про кульмінацію природного цвітіння, зрілість плодів і відчуття фатального наближення листопаду та холодного випробування.
Історія
Написані в Чехословаччині під час творчої зрілості поета, 'Строфи' відображають його внутрішнє прагнення знайти сталий естетичний закон у світі, зруйнованому війнами.
Вірш репрезентує характерний для 'празької школи' неокласичний лад, де пристрасть приборкується дисципліною форми.
Форма
П'ятистопний ямб з класичною римою (абаб і ввгг), де кожна строфа становить замкнений смисловий і синтаксичний блок.
Карбований лаконізм висловлювання поєднується з насиченою предметною образністю (виноград, яблука, листопад).
Як читати
Земля, що налилася плодами, порівнюється з наложницею, яка втолено зітхає після весняно-купальських буревіїв кохання.
За лагідним спокоєм досягнутого ладу поет відчуває тривожну присутність майбутнього листопаду й зимового заціпеніння.
Твір переростає рамки натурфілософії, стаючи притчею про коротку мить історичного благополуччя перед новими штормами століття.
Теми: зрілість плодів · неокласичний лад · плин часу · передчуття листопаду · життєвий цикл