Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні
В тонкім мереживі зазеленілих віт!
Тут ще чорніш кількастолітні злидні
Підкреслює карпатський краєвид.
Корчма й нотар. А хліба — ні кавалка,
І світить ребрами замурзана марга.
Під мовчанку села балака тільки балка —
То Турія — по ріні — наріка.
Сини ростуть — неплодні самосії,
Доньки, як цвіт — на наймички роздай,
Бо над ім’ям — гнила мара “Росії”,
Щоб ти не був землі своїй ґазда.
с.Порошково, 1927 рік
Соціально-національний пейзаж Закарпаття 1920-х років: гірська краса природи на тлі багатовікових злиднів, темряви та відчуження карпатських хат.
У середині 1920-х років Маланюк відвідав Підкарпатську Русь (Закарпаття у складі тодішньої Чехословаччини), де познайомився з місцевим життям українців і письменниками краю.
Вірш увійшов до збірки 'Земля й залізо', засвідчивши біль поета через штучну ізольованість карпатської гілки народу від соборного українського поступу.
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Чіткі ритмічні клаузули підкреслюють суворість гірського ландшафту.
Використання автентичних топонімів (річка Турія) та діалектизмів ('марга') надає віршу етнографічної та соціальної достовірності.
Маланюк відкидає солодкаву романтизацію гір: величний карпатський краєвид лише яскравіше відтіняє багатовікові злидні, голод і безправ'я селян.
Сумний символ села — 'корчма й нотар', що уособлюють колоніальний гніт і духовне приспання верховинців чужими володарями.
Гірська річка Турія, яка біжить по ріні, здається єдиною живою силою, що говорить серед мовчазного цвинтаря народної бідності, кличучи до національного пробудження.
Теми: Закарпаття · соціальні злидні · карпатський пейзаж · пробудження краю · соборність України