Бен Ладен і Буш
Анатолій Дімаров
У мого великого друга Володі Базилевського не один уже рік живуть два коти.
Один чорнющий як диявол, другий біліший од снігу. І Володя охрестив чорного Бен Ладеном, а білого — Бушем.
І чи оті невдалі прізвиська, чи ще з якоїсь потаємної причини, відомої лише її власникам, коти, відколи живуть у Володі, ведуть між собою нещадну, не на життя, а на смерть, війну. Не доступаючись жодною йотою міченої-переміченої території.
Так і пильнуй, щоб шляхи цих дияволів не перетнулися. Забачивши один одного, вигинають дугами спини, ставлять трубами хвости, наїжачують вуса, оскаженіло вищать, шкребуть кігтями землю. І кидаються один на одного.
Лютий чорно-білий клубок, щедро розсипаючи шерсть, а то й бризкаючи навсібіч кров'ю, несамовито котиться подвір'ям, доки його не роздере навпіл господар.
В обох понадкушувано вуха, обоє в шрамах суцільних, що прикрашають груди затятих вояк.
Це — на дачі, де кілька соток землі — арена для гладіаторів.
А коли настає зима і Володя разом із котами перебирається на квартиру, що в Києві?
Буш поселяється в одній кімнаті, Бен Ладен — у другій. Обоє одразу ж старанно мітять свою територію. По кілька разів на день старанно мітять. Аромат стоїть — не продихнеш. Буш день і ніч чатує під дверима своєї кімнати, Бен Ладен — під своїми. І, не доведи Господи, хтось із сім'ї необережно прочинить двері — чорно-білий клубок, змітаючи все на своєму шляху, покотиться від стінки до стінки.
— Володю, як ви можете жити в такому щоденному пеклі? — якось поцікавився в нього.
— А що мені робити, коли жалію обох,— зітхає скрушно Володя.
І пише поезії, осяяні геніальними строфами.
Про вірш
Дотепна автобіографічна гумореска-спостереження про безнастанну ворожнечу двох котів-антагоністів, яка через призму гротескних геополітичних алюзій постає дошкульною іронічною притчею про незнищенність войовничої природи, агресії та територіального егоїзму. У колоритному побутовому епізоді з життя поета Володимира Базилевського автор висвітлює трагікомічний хаос світобудови, замкненої у межах київської квартири.
Історія
Оповідання Анатолія Дімарова виникло на початку 2000-х років і є частиною його мемуарно-есеїстичної прози (спогадів, літературних портретів та життєвих історій, зокрема з циклів «Прожити й розповісти», бувальщин та нарисів про колег-письменників). Твір заснований на реальних фактах і щирій багатолітній дружбі Дімарова з відомим українським поетом, літературним критиком, лауреатом Шевченківської премії Володимиром Базилевським (нар. 1937), чий дачно-квартирний побут і домашні улюбленці послужили фабульною канвою оповіді.
Історичним тлом твору є глобальна політична атмосфера періоду після терористичних актів 11 вересня 2001 року у США — епоха оголошеної Джорджем Бушем-молодшим «війни проти тероризму» та протистояння з лідером «Аль-Каїди» Усамою бен Ладеном. Дімаров зафіксував тенденцію побутового глуму та фольклорного засвоєння світової політики, коли глобальні геополітичні травми екстраполювалися на повсякденний український контекст у вигляді парадоксальних зоонімічних кличок.
Форма
Жанрово це зразок вишуканого мемуарного нарису з рисами трагікомічної алегорії та притчевої новели-анекдоту. Композиція спирається на просторовий контраст двох топосів: відкритого простору літньої дачі («арена для гладіаторів») та стисненого, клаустрофобічного мікропростору київської квартири, де війна за межі стає абсурдним щоденним випробуванням для господарів. Оповідна стратегія першої особи (я-наратив) сповнена щирої довіри, невимушеної бесіди та доброзичливого гумору спостережливого інтелектуала.
Стилістика вибудувана на навмисному дисонансі між високим героїко-баталістичним пафосом і комізмом описуваної котячої бійки. Автор майстерно інкорпорує воєнну й античну фразеологію («не на життя, а на смерть», «арена для гладіаторів», «шрами суцільних, що прикрашають груди затятих вояк»), насичену динамічними сенсорними образами (зоровими — «чорно-білий клубок», «бризкаючи кров'ю»; слуховими — «оскаженіло вищать»; нюховими — «аромат стоїть — не продихнеш»).
Як читати
В образній структурі твору провідну роль відіграє дуалістичний контраст: чорне/біле, диявольське/снігове, орієнтальне/західне. Називання тварин іменами антиподів світової політики — Бушем і Бен Ладеном — виступає сатиричною метонімією та водночас гротескною персоніфікацією абсурдності будь-якої ворожнечі. Автор тонко зауважує магічну силу імені («чи оті невдалі прізвиська, чи ще з якоїсь потаємної причини»), що матеріалізує стихійну взаємну ненависть.
Котяча війна набуває значення філософської метафори людської цивілізації загалом: нестримний інстинкт експансії, маркування власної території («не доступаючись жодною йотою міченої-переміченої території»), параноя кордонів і нездатність до мирного співіснування. Війна, перенесена з простору природи у закритий простір міської квартири, перетворює життя інтелігента на сюрреалістичне пекло, в якому він мусить виступати арбітром-миротворцем.
Питання оповідача у фіналі («Володю, як ви можете жити в такому щоденному пеклі?») виходить далеко за межі зоологічного сюжету. Це екзистенційне запитання митця до сучасності про те, як людина здатна зберігати гуманізм і рівновагу посеред нескінченного всесвітнього протистояння, де «чорно-білий клубок» агресії загрожує знести все на своєму шляху.
Теми: абсурдність ворожнечі та агресії · геополітична іронія та сатирична алюзія · письменницький побут і дружба · проблема кордонів і територіального егоїзму · іронічна анімалістика · Володимир Базилевський як персонаж