Анатолій Дімаров

Про автора

Анатолій Дімаров (1922–2014) — патріарх української реалістичної прози, лауреат Шевченківської премії, автор монументальних епопей «І будуть люди» та «Біль і гнів».

Анатолій Андронікович Гарасюта народився на хуторі Гараськи на Полтавщині в родині заможного хлібороба. Щоб урятувати дітей від розкуркулення та сибірського заслання, мати змінила їм прізвища за документами покійного сільського вчителя Дімарова. У роки війни воював у піхоті, був тяжко поранений, партизанив. Після війни закінчив Літературний інститут у Москві.

У своїх монументальних романах «І будуть люди» та «Біль і гнів» створив грандіозну панораму українського життя першої половини XX століття: колективізація, розкуркулення, страхіття Голодомору 1932–1933 років та Друга світова війна. Радянська цензура безжально викидала з його книг цілі розділи, які автор зміг повернути читачам лише після здобуття Україною незалежності.

Дімаров також залишив яскраві міські повісті («Містечкові історії») та автобіографічну трилогію «Прожити й розповісти». Його масштабна епічна проза залишається непохитним пам'ятником мужності й трагедії українського села.

Теми: і будуть люди · трагедія розкуркулення · правда про Голодомор · біль і гнів · доля селянина