Другий кухоль
Анатолій Дімаров
І
Ятка із пивом бочковим. Натовп спраглих під яткою. Чолов'яга статури Кличка дістає з кишені пачку десяток:
— Два кухлі... Другий по тому, як цей осушу...
Хова гроші недбало, не помічає, що ті гроші вже злодій пасе. Притерся до чолов'яги позаду, мов теж за пивом, обережно запускає пальці в кишеню. Ті, що у черзі, завмерли: витягне? не витягне?
Чоловік же жадібно п'є, йому не до грошей...
Я ледь не гукнув: "Чоловіче, отямся, тебе ж обкрадають!" — але тут гаряче дихнуло в потилицю. Розтулю рота — бритвою по очах зароблю. Таке вже було, читав...
Пальці залазять все глибше, глибше... от уже й долоня пірнула... І тут — хоп! — велечезна долоня Кличка накриває руку злодюжки.
Злодій ойкає, пробує висмикнути руку, та де там: чолов'яга стискає її, як обценьками.
— О, й ти, куме, за пивом?
"Кум" аж звивається.
— Так тому й бути — вгощаю.— І до продавця: — Ану налий кумові другу! — Бере кухоль повний: — На!.. Пий, поки я добрий... Пий-пий, заплачено...
Де діватися злодієві: п'є, захлинається. А той тримав руку нещасного, поки й кухоль спорожнів.
— А тепер паняй додому! Жінка ж жде не діждеться.
І злодій побіг, підвиваючи. Поніс руку розплющену.
II
Довго ж він пива до рота не братиме!
Про вірш
Динамічна міська гумореска змальовує несподіване фіаско кишенькового злодія, чий зухвалий намір обертається повчальним і водночас комічним покаранням від незворушного силача. У творі утверджується тріумф народної справедливості, життєвої кмітливості та спокійної моральної вищості над боягузтвом і дрібним паразитизмом.
Історія
Мініатюра «Другий кухоль» належить до пізнього періоду творчості Анатолія Дімарова (1922–2014) — визначного майстра соціально-психологічної прози та міського побутового оповідання. У 1990-ті та на початку 2000-х років письменник, спостерігаючи за бурхливими пострадянськими трансформаціями суспільства, створив серію лаконічних спостережень, міських історій, анекдотів і сатиричних замальовок, що ввійшли до його збірок короткої прози («Зінське щеня», численні цикли гуморесок і бувальщин).
Реалії твору — стихійна черга біля пивної ятки, пачки дрібних грошей («десяток»), відсутність правоохоронців і вулична злочинність — тонко передають суспільну атмосферу періоду дикого капіталізму та зламу епох в Україні. Влучна деталь — порівняння чолов'яги зі «статурою Кличка» — безпомилково маркує цей час появою нової національної міфології та спортивних кумирів незалежної України.
Форма
Твір являє собою класичну лаконічну новелу-мініатюру (або драматизовану гумореску), побудовану за принципом стрімкого розгортання дії із раптовим пуантом. Композиція складається з двох контрастних частин: динамічної фабульної сцени протистояння (І) та короткої однорядкової сентенції-висновку (II), яка закріплює комічний ефект.
Оповідна манера спирається на суб'єктивований погляд безпосереднього спостерігача («Я ледь не гукнув...»), що створює ефект документальної фіксації та психологічної напруги (саспенсу). Ритмомелодика прози підпорядкована кінематографічному монтажу: часте використання називних речень, еліпсів, дієслів теперішнього часу («п'є», «залазять», «стискає») та виразних вигуків («хоп!») передає миттєвість дії, а жива розмовна лексика («чолов'яга», «злодій пасе», «паняй додому») надає мові колоритної народної інтонації.
Як читати
Центральний конфлікт гуморески розгортається між демонстративною беззахисністю богатиря й паразитичною підступністю злодія. Автор блискуче обігрує психологію юрби («Ті, що у черзі, завмерли...»), яка пасивно спостерігає за правопорушенням через страх перед криміналом («розтулю рота — бритвою по очах зароблю»). Цей внутрішній мотив оповідача оголює суспільну травмованість пострадянської людини, звиклої уникати прямого спротиву злу.
Натомість образ «чолов'яги статури Кличка» втілює архетипний народний ідеал богатиря-характерника, чия сила поєднується з бездоганною витримкою, самоіронією та шляхетністю. Замість банальної бійки велетень застосовує морально-іронічне покарання: знерухомивши крадія залізною хваткою («як обценьками»), він змушує його пити пиво («Пий, поки я добрий... заплачено»). Кухоль пива тут набуває семантики карнавального покарання, коли гостинність обертається на нестерпну тортуру соромом і страхом.
Фінал новели підкреслює терапевтичний характер народного сміху: ганебна втеча розбишаки з «розплющеною рукою» десакралізує кримінальний світ, перетворюючи потенційну вуличну трагедію на повчальну моральну комедію з оптимістичним післясмаком.
Теми: народний гумор · справедливість і покарання · побут 1990-х років · вулична пригода · громадянська пасивність · життєва кмітливість