Вампір
Анатолій Дімаров
І
Ця жіночка ніяк на вампіра не схожа була. Коли до вагона заходила. Пристойно вдягнена, обличчя нормальне. Ікла теж не витикаються з рота. А зайшла до тролейбуса — і почалося! Спершу не пропускала поперед себе дитину. Малюка років п'яти.
— Куда прешь? Не видишь, что старшие заходят?
Бідне дитя так і заклякло на приступці. А вона вже на молоденьку матусю насипалась:
— Ты как ребенка воспитываешь? Бандита хочешь вырастить?
Молоденька жіночка не знає, що й відповісти. Розгубилася, бідолашна: почервоніла, сльози в очах.
— Та чого ви до неї чіпляєтесь? — втрутилась кондукторша.— Ще й дитину невинну облаяли.
— А ты помолчала бы! Твое дело пассажиров обслуживать, а не совать своего носа куда не следует!
— Не тикайте, я з вами не пасла свиней! — вже завелася й кондукторша.
— Господи, і що воно за люди! — якась бабуся.— Чубляться, лаються, спасу немає...
— Тебя, старой, еще тут не хватало! Катаешься бесплатно, так языка прикуси!
Тут і я вже не витримав:
— Люди, вам не доводилось стрічати вампіра? Ось він, помилуйтесь!
Моє щастя, що сходив на зупинці наступній. Погризла б і кості! Вампір! Точно вампір!
II
Вискочив, а вагон од лайки хитається: вампірша таки добилась свого. Збурила людей, енергію тепер з них спиває. На весь день заправляється.
Про вірш
Дотепна урбаністична мікроновела-фейлетон, що розкриває феномен побутового хамства й психологічного донорства в громадському просторі. Гумористичний пафос маскує тривожні спостереження письменника над невротизованим пострадянським соціумом.
Історія
Твір належить до малої жанрової прози Анатолія Дімарова (зокрема збірок мікроновел, гуморесок і бувальщин, написаних у роки незалежності), у яких прозаїк досліджував зміни у суспільній моралі, що супроводжували злам епох і перехід від радянської стабільності до кризової ринкової дійсності.
Урбаністичне середовище пострадянського міста 1990-х років вирізнялося загальною фрустрацією, зубожінням та психологічним виснаженням населення. Переповнений міський транспорт став головною ареною виходу немотивованої суспільної агресії, де стикалися різні верстви знедолених громадян.
Дімаров, володіючи тонким хистом сатирика і знавця психології натовпу, фіксував руйнацію традиційних етичних норм через призму міської побутової замальовки, переосмислюючи класичні містичні топоси масової культури (вампіризм) у термінах побутової соціопсихології.
Форма
Архітектоніка новели вибудувана за законами драматургічного скетчу: оманливо спокійна експозиція (пристойний вигляд пасажирки) раптово вибухає каскадною сваркою-конфліктом, що розвивається по висхідній лінії за принципом доміно. Кульмінаційною реплікою автора-оповідача здійснюється розв'язка, за якою слідує стислий пуантований епілог-коментар.
Провідним стилістичним рушієм виступає швидкий полілог із використанням прийому градації агресії: нападка на беззахисну дитину змінюється цькуванням матері, згодом перекидається на кондуктора й літню пасажирку. Автор майстерно застосовує колоритне мовленнєве протиставлення (російськомовний командний окрик агресорки проти живої просторічної української відсічі кондукторки) та іронічну метафорику.
Як читати
Новела інтерпретує готичний міф про вампіра крізь концепт побутового й енергетичного паразитизму. Персонажка не потребує традиційних атрибутів монстра (ікол, кривавих плям чи жахливого вбрання); її потворність є ментальною й криється за респектабельним цивілізованим фасадом. Агресія спрямовується на найвразливіших членів соціуму — дитину й молоду матір, чия психологічна дезорієнтація живить нарцисичне самоствердження нападниці.
Сцена в тролейбусі виступає мікромоделлю деформованого соціуму, де токсичність миттєво заражає всіх присутніх за принципом ланцюгової реакції. Конфлікт розгортається між імперсько-начальницькою зарозумілістю («Куда прешь?», «твое дело обслуживать») та спробами персонажів відстояти власну гідність народними ідіомами («не пасла свиней»).
Фінальне резюме оповідача про «заправку на весь день» позбавляє інцидент комічної безневинності. Дімаров діагностує серйозну соціальну патологію: за умов відсутності правової культури та внутрішньої духовної порожнечі скандал стає для окремих індивідів єдиним компенсаторним джерелом життєвої енергії та ілюзії власної значущості.
Теми: побутова психологія · енергетичний вампіризм · урбаністичний побут · суспільна агресія · соціальна сатира