"По женському"
Анатолій Дімаров
І
Дідові Арсену, доктору філологічних наук, професорові, дружина не довіряє й цибулину на базарі купити. Таке утелющить, що хоч смійся, хоч плач.
Хіба що часнику. Пару головок, не більше.
А дідові, кров з носа, потрібно Бессарабський ринок відвідувати. Для підвищення кваліфікації. Мовної. Переконаний, що ніде такої запашної української мови не почуєш, як на базарі.
Ходить двічі на тиждень. Як на службу.
Іде поміж рядами, вибирає жіночок поязикатіших. Прицінюється:
— Почому яблука?
— Руп десять кіло.
— А чого так дешево?
Візьме яблуко, з усіх боків обнюхає, назад покладе:
— Купив би, аби дорожче було.
Жінота сміється. Жартує, душу одводить. Попостій цілісінький день за прилавком! А дід суне далі.
— Почому ваше курча? — На курку, що й два кіло потягне.
— Курча! — обурено жіночка.— Я її, як рідну дитину, одгодовувала!
— Краденим?
Жіночка не витримує — лається. А дідові того тільки й треба.
Не забуде й м’ясних прилавків. Вибере кусень найбільший, з усіх боків обмацає:
— Зважте оцей.
М’ясник покладе на ваги артистично, до стрілки пильно придивиться (ми без обману):
— Два триста!
— А мені двадцять грамів...
Одержує од м’ясника порцію лайки. Та ще й навздогін пораду про те, що саме треба зважити дідові.
II
Якось мою дружину зустрів. На Бессарабці.
— О, Альоша! — Арсен Олексійович усіх знайомих жінок йменував тільки Альошами.— А ти звідки виськався?
— Та дещо купити.
— Купуй, тільки крепко торгуйся. З мене приклад бери.
Попрощався, пішов.
— Хто це? — поцікавилась жінота, що за прилавком.— Такий жартун — спасу немає!
— Учений,— пояснила дружина.— Філолог.
— Ми ж так і знали, що він по женському.
Про вірш
Гумористичний нарис розповідає про професора-філолога, який ходить на столичний Бессарабський ринок за живим мовним скарбом і колоритною лайкою. Твір пронизаний добродушною самоіронією та життєствердним пафосом замилування багатством народної фразеології.
Історія
Оповідка входить до автобіографічної та мемуарної прози Анатолія Дімарова (зокрема збірок житейських історій та образків), де автор тонко фіксував побут київської творчої та наукової еліти радянської і постсоветської доби. Прототипом головного героя став колоритний доктор філології, закоханий у народну стихію слова.
У добу засилля стандартизованого газетного «суржику» та офіціозного соцреалістичного мовлення базар залишався чи не єдиним незарегульованим заповідником живої, соковитої, первісної мовної стихії в центрі Києва. Бессарабка тут виступає не просто торжищем, а сакральним середовищем для академічного дослідження фольклорної комунікації.
Форма
Твір побудовано за законами побутового нарису з яскраво вираженою характерницькою структурою портретування. Композиція ділиться на узагальнену панораму професорських походеньок між ятками (типові ситуації-«прицінювання») та конкретний епізод зустрічі з дружиною оповідача.
Оповідна ритміка тримається на базарній поліфонії, швидких репліках-пінг-понгах і градації комічного: від безневинного обнюхування яблук до віртуозного торгу за двадцять грамів м'яса заради отримання «порції лайки».
Як читати
Образ діда Арсена є класичним архетипом вченого-дивака («homo academicus»), чия фахова пристрасть переважає практичний глузд і домашні настанови. Парадокс його поведінки полягає в тому, що він провокує торговців на грубість не заради конфлікту, а сприймає інвективу як найвищий прояв мовного темпераменту й автентичної народної поетики.
Базар у тексті виступає своєрідним бахтінським карнавальним хронотопом. Тут академічні титули й ранги розчиняються: професор перетворюється на блазня й провокатора, що прагне «підвищення кваліфікації» не в бібліотеках, а на галасливому дні міського життя серед яблук, курей та туш.
Особливий шарм образу додає деталізація його химерних звичок — називання всіх знайомих жінок чоловічим іменем «Альоша». Це підкреслює ексцентричність героїв українського міського пантеону Дімарова, здатних серед сірої буденності творити власний театр мовної насолоди.
Теми: живе народне мовлення · київський колорит · професор-дивак · Бессарабський ринок · мовна стихія · комізм побуту