Родичка
Анатолій Дімаров
І
Ще про Катю з Вінниці.
У Каті двоє діток: Андрійко й Софійка. Коли я Софійку вперше побачив, вона ще не ходила до школи. Отакий собі пуп'янок, до всього страшенно цікавий.
Я їй у подарунок привіз свою книжечку: "Блакитна дитина". Найбільше вразив її в тій книжечці епізод, коли Толька Дімаров, учень п'ятого класу, проковтнув живе жабеня. Взяв те жабеня до рота, щоб полякати дівчат-однокласниць, а тут завуч, що його діти найбільше боялися:
— А чого в тебе щоки наче м'ячі?
Толька з переляку те жабеня і проковтнув.
Тож, коли другого року ми приїхали в гості до Каті й Тараса Ткачуків, Софійка одразу ж у мою руку вчепилася:
— Побігли!
— Куди, Софійко?
— Я знайшла місце, де отакенні жаби стрибають. Упіймаємо найбільшу (дитячий максималізм!), і ви її ковтнете.
Що мав робити — пішов. Не розчаровувати ж дитину.
А Софійка, добра душа, ще по дорозі:
— Ви ж її не жуйте, бо їй дуже болітиме. Отак проковтніть.
Ішов і молив всіх на світі богів, щоб поміж отих жаб величезних трапилася хоч одна дрібнесенька жабка. "Не помреш,— втішав я себе подумки.— Французи ж он щодня їдять — не вмирають".
— Немає,— сказала, ледь не плачучи, Софійка, довівши мене до болота.
— То їх, Софійко, хтось поперед нас поковтав.
Так і поїхав, не поласувавши жабою.
II
А це, сміючись, обізвалася з Вінниці Катя (Софійка вже пішла до першого класу):
— Ви знаєте, що Софійка на уроці заявила?.. "А мій родич, письменник Дімаров, живі жаби ковтає!"
III
Реклама! Братове письменники, зеленійте од заздрощів!
Про вірш
Теплий автобіографічний спогад про кумедну інтерпретацію дитиною письменницьких пригод із повісті «Блакитна дитина», що розгортається у зворушливу оповідь про природу дитячої віри та специфіку літературної слави.
Історія
Твір безпосередньо пов'язаний із творчою біографією Анатолія Дімарова, зокрема з успіхом його автобіографічної повісті про дитинство «Блакитна дитина» (вперше виданої 1968 року), де в розділах про шкільні роки з неперевершеним гумором описано бешкетні пригоди хлопчака Тольки, включно зі знаменитим епізодом про ковтання жабеняти перед суворим завучем.
Мініатюра відображає реальні родинно-дружні зв'язки митця: відвідини подільської родини Ткачуків у Вінниці слугують документальним тлом для невимушеної рефлексії над тим, як написаний художній текст оживає в читацькій свідомості й починає диктувати правила поведінки самому авторові в реальному житті.
Форма
Композиційно мініатюра має тричастинну будову з романною перспективою в мініатюрі: зав'язка-знайомство з випробуванням «жаб'ячим полюванням», кульмінаційний епізод зі шкільною заявою першокласниці через рік та фінальна пародійно-публіцистична репліка-кода («Реклама! Братове письменники...»).
Оповідь ведеться від першої особи в довірливій, м'якій гумористичній манері, де внутрішній монолог самоіронічного оповідача гармонійно переплітається з наївною, кришталево чистою прямою мовою дитини, створюючи поліфонію взаємної ніжності та делікатної педагогічної гри.
Як читати
Центральний конфлікт розгортається довкола феномену буквельного сприйняття художнього слова дитячою свідомістю: для маленької Софійки межа між автобіографічним персонажем «Толькою» та реальним сивочолим класиком відсутня. Дімаров показує зворушливий моральний парадокс: дитячий максималізм жадає підтвердження «подвигу» (знайти якнайбільшу жабу), але водночас щире дитяче серце сповнене милосердя до жертви («Ви ж її не жуйте, бо їй дуже болітиме»).
Філософський підтекст твору торкається сутності літературної міфотворчості та письменницького покликання. Звання «родича, який живі жаби ковтає», стає найвищим, найчистішим визнанням та найщирішою рекламою для митця, перед якою блякнуть будь-які офіційні лаври та спілчанські прегативи, змушуючи колег-літераторів «зеленіти од заздрощів».
Теми: дитяча психологія та наївність · письменник і його читач · автобіографізм · самоіронія та гумор · родинні взаємини