Який місяць надворі
Анатолій Дімаров
Історія ця сталася в ті далекі часи, коли більшовики розкуркуленням, примусовою колективізацією та страшною голодовкою ледь не познищували села. Коли в селах цих опустілих закривалися школи, бо нікого було вчити. Замість семирічок чи навіть десятирічок ледь жевріли початкові, та й ті муляли більшовикам очі: не так викладають, по-старорежимному. Галиччю літали по тих школах зачуханих інспектори збільшовичених установ освітянських, не цікавлячись насамперед тим, як учні засвоюють арифметику, фізику чи інші буржуазні дисципліни, а передусім тим, чи знають вони, хто такий Сталін, Каганович, Молотов, Калінін та інші достойники "от Москви до самих до окраїн".
Отож в одну із сільських шкіл прикотив такий інспектор та й, зайшовши до класу, поцікавився майже з порога:
— Діти, а хто такий Сталін?
Діти дружно відповіли. Вже були політично підковані.
— А хто голова раднаркому?
— А хто такий товариш Ворошилов?
Відповідали як по писаному, хоч що б спитав.
Інспектор залишився задоволений. Вже виходячи з класу (змокріла вчителька дріботіла слідом), раптом обернувся й запитав:
— А який місяць надворі?
Отут діти й зам'ялися: пори року вони не проходили. Не встигли, вивчаючи вождів.
— Що, ніхто так і не скаже, який зараз місяць надворі?
Обмерла вчителька, яка стояла позаду інспектора, стала гарячково тицяти себе в груди вказівним пальцем: "Грудень! Грудень!.."
— ЦИЦЕНЬ!!! — зраділо закричали діти.
Про вірш
Трагікомічна новела про тотальну ідеологізацію радянської освіти на згарищах українського села, спустошеного Голодомором і колективізацією. Сміхова розв'язка виявляє моторошний контраст між зазубреним політкультом більшовицьких вождів і знищеним базовим розумінням навколишнього світу.
Історія
Тематично новела звертається до трагічного періоду 1930-х років — доби розкуркулення, примусової колективізації та Голодомору 1932–1933 років в Україні. Для Анатолія Дімарова (справжнє прізвище — Гарасюта) це глибоко автобіографічна травма: його родина була розкуркулена, а батько, рятуючи дітей від репресій, змусив матір змінити їм прізвища й документи.
Твір постав у часи незалежності, коли письменник дістав можливість відкрито й безбоязно говорити про трагедію українського селянства та абсурдність радянської пропагандистської машини, яка вбивала живу дитячу душу догматичним насадженням культу кремлівських вождів.
Форма
Жанрово це класична сатирична мікроновела з ретроспективною експозицією та вибуховим фінальним пуантом. Твір розпадається на дві тональні площини: суворий публіцистично-трагедійний зачин та гротескно-сатиричну сцену інспекторської перевірки.
Ритмомелодика тексту поступово прискорюється: від гнітючої панорами винищеного села через монотонне рапортування учнівських відповідей до кульмінаційного німого жесту зляканої вчительки та хорового дитячого вигуку.
Як читати
В основі твору лежить страшна антиномія: діти, які щойно пережили голод і спустошення, бездоганно карбують прізвища катів власного народу (Сталін, Каганович, Молотов, Ворошилов), але не знають календаря й назв пір року. Тоталітарна система свідомо ампутує природний зв'язок людини з довкіллям, замінюючи його мертвою політичною схоластикою.
Образ інспектора змальовано через знеособлену зооморфну метафору («галиччю літали»), що підкреслює хижацьку, стерв'ятницьку природу радянського карально-освітнього апарату. Залякана вчителька уособлює безправну сільську інтелігенцію, розчавлену терором і постійним страхом арешту.
Фінальна дитяча відповідь («ЦИЦЕНЬ!!!») є верхівкою чорного гумору та карнавального непорозуміння. Наївне дитяче сприйняття тілесного жесту вчительки розбиває штучну велич ідеологічного ритуалу, залишаючи по собі не стільки сміх, скільки болісний щем перед трагедією покаліченого тоталітаризмом покоління.
Теми: Голодомор і колективізація · тоталітарна пропаганда · трагедія українського села · радянська школа · трагікомізм і гротеск