Отака правда
Анатолій Дімаров
І
А це ще одна про самогонку історія.
Надумався нагнати до іменин. Бо казьонки не накупишся. Приладнав апарат, включив газ, воду холодну — закапало, задзюркало: дух по кухні пішов, хоч сідай і закушуй!
А тут у двері дзвінок.
"Кого чорти принесли?"
Завмер, дихнути боїться.
А воно подзвонило і вдруге... І втретє дзеленькнуло.
Потім затихло.
"Пішло, слава Богу!"
І тільки отак подумав, як у двері чимось металевим зашкрябало. Роззувся поспіхом, до дверей навшпиньки підкрався. У вічко заглянув.
Злодій!.. Точно злодюга!.. (Сусіда обікрали три тижні тому. Отак же у двері дзвонили: перевіряли, чи є хто дома).
Нахилилося, ключі до замка підбирає.
"Ну, я ж тебе пригощу!"
Ухопив топірець, причаївся.
І тільки двері прочинилися, тільки-но голова з'явилась — тюк обушком по маківці!
Злодій під ноги і ліг.
Доки той не очуняв, зателефонував до міліції.
Прибігли одразу ж. Пов'язали злодія, а виходити не поспішають: принюхуються. Один аж облизався:
— Самогоночка?
— Та жену на іменини. Ви ж знаєте, які тепер статки.
— Нарушаете, громадянин. Положено штраф.
Як не вмовляв, склали акта.
II
Отака правда на світі! Він їм злодія живого впіймав, а вони замість дяки штраф присобачили!
Про вірш
Іронічно-сатирична мініатюра про парадокси радянської й пострадянської законності, де абсурд бюрократично-каральної системи карає законослухняного громадянина за знешкодження небезпечного злодія. Твір сповнений гіркого життєвого скепсису та народного анекдотичного сміху.
Історія
Мініатюра Анатолія Дімарова постала в пізній період його творчості, коли письменник активно звертався до жанрів сатиричних образок, мікроновел та міських бувальщин. У 1990-х роках, на тлі затяжної економічної кризи, дефіциту товарів і загального зубожіння населення, самогоноваріння для родинних потреб («бо казьонки не накупишся») перетворилося на масову побутову стратегію виживання і водночас лишалося формальним об'єктом адміністративного переслідування.
Для творчості Дімарова взагалі характерне пильне око до повсякденного побуту простої людини, яка опиняється сам на сам із деформованою правоохоронною машиною. Подібні оповідки входили до його збірок новел та автобіографічних замальовок доби незалежності («Змовини», «Боги на продаж»), де автор із гіркою іронією фіксував рудименти міліцейського формалізму та деградацію суспільних норм.
Форма
Твір має класичну композицію анекдотичної новели-бувальщини, розбитої на дві структуровані частини: динамічний оповідний сюжет із напруженим побутовим конфліктом та коротку сентенційну кінцівку-пуант («Отака правда на світі!»), яка функціонує як сатиричне резюме.
Оповідь розгортається у невимушеному сказовому регістрі від першої особи з виразними рисами колоритного просторіччя («дух по кухні пішов», «тюк обушком по маківці», «присобачили»). Внутрішній монолог героя насичений живими розмовними інтонаціями, парцеляцією та звуковими асонансами («закапало, задзюркало»), що створює кінематографічний ефект присутності.
Як читати
Центральний конфлікт побудований на глибокій аксіологічній асиметрії між формальним законом та природною справедливістю. Головний герой здійснює суспільно корисний, ризикований учинок — нейтралізує рецидивіста на гарячому, проте прибулі правоохоронці реагують не на відновлений правопорядок, а на запах домашнього алкоголю, що оголює дріб'язкову, хижацьку природу репресивної машини.
Деталь із топірцем та ударом обушком містить майже карнавальний елемент народної казки чи вертепу, де кмітливий міщанин перемагає лиходія. Проте карнавальне свято миттєво згортається з появою міліції: представники влади не захищають громадян, а прагнуть виконати план зі штрафів або поживитися, втілюючи вічну відчуженість державної системи від потреб людини.
Теми: сатира і побутовий анекдот · абсурд законності · громадянин і правоохоронна система · побут доби виживання · іронія долі