Намовив
Анатолій Дімаров
І
Я зі своїм другом, Анатолієм Іллічем Костенком, якось чаркувався із місцевими рибалками. На високому березі Сули, коло багаття. По той бік ледь мріло село, звідки рибалки.
Випили по одному шкаликові, по другому — розговорилися.
— Як поживаєте? — поцікавився Анатолій Ілліч.
— Та яка там в чорта житуха, коли наш голова жить не дає!
— Звірюка — не голова!
— Еге ж... Як що, так і матом, а то і в морду заліпить. Не одному носа звернув.
— А ви що, не знаєте, що робити? — спалахнув Анатолій Ілліч, якого і сталінські табори не укоськали.
— А що такому вдієш, як у нього все начальство в кишені?
— Та перестріньте смерком, зв'яжіть і в Сулу головою! Хай раків годує!
— Та воно, канешно, так...— зам'ялись дядьки.— Тіки ж якось боязко. Все ж начальство у нього в кишені.
— То ж отак вам, трясогузам, і треба! — схопився на ноги Анатолій Ілліч. Плюнув, ще й ногою розтер.
Лаявся, поки й повернулися додому.
— Ну що воно за народ отакий! Хто хоче, той і товче. А ми тільки сопемо та облизуємось...
II
А за тиждень по хутору, де ми зупинялися, новина: у сусідньому селі голову топили. Перестріли смерком, набили мордяку та в Сулу головою!
— Утопили? — Костенко з надією.
— Та ні, вигреблось, стерво.
— Тьху!.. Учи їх, учи — як об стіну горохом.
Про вірш
Іронічно-гірка оповідка про парадоксальну природу селянського бунту, що розгортається між фаталістичною покірністю й нерозсудливим, стихійним самосудом. Через зіткнення табірного гарту інтелігента та пригнобленої рабської свідомості автор розкриває трагікомізм радянського сільського побуту.
Історія
Мініатюра входить до циклу короткої автобіографічної прози та мікроновелістики Анатолія Дімарова (зокрема збірок спогадів і бувальщин періоду незалежності, таких як «Прожити й розповісти», «Зблиски»). У цей час письменник звертається до незавуальованого осмислення травматичного досвіду радянської доби, поєднуючи гумор із жорсткою публіцистичністю.
Центральною реальною постаттю поруч із наратором виступає Анатолій Ілліч Костенко — відомий український літературознавець, шевченкознавець і політв'язень сталінських концтаборів. Автобіографічна пам'ять Дімарова фіксує незламний характер дисидентів і колишніх в'язнів ГУЛАГу, чия відсутність страху разюче контрастувала з пригніченим психотипом колгоспного селянства.
Географічний простір річки Сули та прилеглих хуторів є органічним для Дімарова, який народився на Полтавщині й тонко відчував ментальність подніпровського селянства, скаліченого колективізацією, штучними голодоморами й тотальним свавіллям місцевої радянської номенклатури.
Форма
Твір має класичну композицію анекдотичної новели-бувальщини (двочастинна структура з римською нумерацією), де перша частина виконує функцію експозиції та зав'язки (діалог-провокація біля вогнища), а друга є лаконічним динамічним пуантом (реалізація поради та фарсовий фінал).
Оповідна манера спирається на жвавий розмовний діалог, насичений просторіччям («шкалик», «житуха», «стерво», «трясогузи»), де оповідний ритм коливається від лірико-споглядального пейзажу Посулля до експресивних вигуків і саркастичних реплік.
Як читати
В основі образної системи твору лежить антитеза: внутрішня свобода людини, яка пройшла екстремуми табірного буття (Костенко), протиставляється паралічу волі безправних колгоспників. Водночас виявляється гіркий парадокс: заклик до рішучого чину сприймається селянами не як пробудження громадянської гідності, а як буквальна інструкція до сліпого кримінального ексцесу.
Водна стихія Сули функціонує як амбівалентний хронотоп: спочатку це мирне місце риболовлі й відвертої розмови, а згодом — міфічна річка покарання, в яку намагаються скинути ненависного «голову». Деталь «вигреблось, стерво» метафорично підкреслює невразливість номенклатурного паразитизму та водночас недолугість безсистемного стихійного спротиву.
Філософський підтекст новели апелює до роздумів про рабський синдром, законсервований радянською владою. Авторська іронія викриває інфантилізм суспільства, здатного або мовчки терпіти тиранію сільського сатрапа, або діяти за принципом дикого лінчування, де розчарування Костенка («Учи їх, учи — як об стіну горохом») стає гірким діагнозом незрілості бунтівників.
Теми: стихійний бунт · рабська психологія · тоталітарне безправ'я · сільська номенклатура · іронічна бувальщина · дисидентський досвід