Іде літня жінка. А два хлоп'яки, років по дев'ять, валяються в снігові.
— Що ви робите, хлоп'ята? Застудитесь!
— Я, бабусю, не застуджуся.
— А то чого не застудишся?
— Бо я — п'яний.
— О Господи, хто ж тебе напоїв?
— А я сьогодні іменинник. Родичі зібралися, чаркуються, п'ють, а я що — шестірка?
Жінка пішла, головою похитуючи. Оглянулась: іменинник знов у снігові. Качається, ногами вибрикує.
Гірка соціально-психологічна мініатюра про деформацію дитячої свідомості під впливом криміналізованого дорослого світу та побутового алкоголізму. У короткій випадковій зустрічі автор фіксує катастрофічну втрату дитячої чистоти на тлі соціальної деградації суспільства.
Твір постає як реакція письменника на масштабну кризу інституту родини та моральний занепад пострадянського соціуму 1990-х років. У цей час знецінення традиційних моральних орієнтирів супроводжувалося поширенням блатного жаргону, розмиванням меж між дитячим і дорослим світами та повальним алкоголізмом під час родинних застіль.
Анатолій Дімаров, маючи загострене суспільне сумління, у своїй пізній творчості виступав як моральний хронікер доби, фіксуючи дрібні, на перший погляд, але лячні симптоми духовного здичавіння нового покоління.
Образ дев'ятирічного хлопчика є узагальненим портретом дітей епохи бездоглядності, чиє виховання відбувалося не на класичних казках чи шкільних цінностях, а на культі кримінального авторитету й п'яної бравади.
Жанрово це новела-спалах або мікросценка з відкритою кільцевою композицією: від картини дітей, що валяються в снігу, через лаконічний шоковий діалог до фінальної німої сцени, де дитина знову повертається в снігове марення.
Оповідь вирізняється граничним мінімалізмом художніх засобів: автор уникає прямого моралізаторства, передаючи емоційну напругу через контрастні жести (схилена голова літньої жінки та вибрикування ногами п'яного хлопчака).
Головний психологічний конфлікт полягає в жахливій інверсії соціальних ролей: дев'ятирічна дитина розмовляє кримінальним сленгом («я що — шестірка?»), сприймаючи споживання алкоголю як ініціацію та доказ повноцінності свого статусу серед дорослих.
Білий сніг виступає символом дитячої безгрішності, первісної чистоти, в яку буквально втоптується бруд дорослої безодні. Мотив свята («сьогодні іменинник») набуває трагічного звучання: замість радості життя родина приносить у жертву незрілу психіку дитини, споюючи її задля забави.
Фінальний образ жінки, яка мовчки йде, лише похитуючи головою, уособлює безсилля старшого покоління перед обличчям бездонного морального зла. Рухи хлопчака в снігу («качається, ногами вибрикує») сприймаються як трагічний танець знівеченого майбутнього.
Теми: моральний занепад · раннє дорослішання · побутовий алкоголізм · криміналізація свідомості · втрачене дитинство · соціальна трагедія