Зурочили
Анатолій Дімаров
I
А це розповіла дружина.
Підселили її в санаторії до літньої жіночки. Жіночка маленька, дрібненька, позаду піонерка, а попереду пенсіонерка. Лице як у бабусі, ще й щічки, як у мопса, звисають. І жодного зуба в роті. А басище такий, що дружина спершу злякалась: подумала, що до чоловічої палати помилково заскочила.
Жіночка працювала кравчинею: обшивала дружин обласного начальства. То й привезла грошей неміряно. Лікуватись так лікуватись!
Записалася на всі, які тільки були, процедури. Грязі, ванни, голкотерапія, масажі, сеанси гіпнозу, промивання, магнітотерапія, фізкультура щоденна... Коли вона і встигала всі ті процедури прийняти!
Та ще й щовечора — на співи, на танці. Як заведе "Степом, степом..." — куди тій Кириченко!
Танцювати ж — молодих обтанцює. Скине тапочки і в шкарпетках тоненьких — аж підошви лящать.
Прийде в палату, ляже і стогне:
— Оце ж мене хтось зурочив! Руками-ногами ворухнути не можу.
II
Всі тисячі на лікування потратила!
Про вірш
Дотепна сатирична замальовка висміює парадокси радянської номенклатурної сфери послуг, маніакальне споживацтво та схильність людини списувати власну нестримну пожадливість на потойбічний «пристріт». Пафос твору — життєствердний, викривально-іронічний сміх над невгамовною жадобою урвати від життя всі доступні блага.
Історія
Образок відображає реалії доби «застою» та пізнього СРСР, коли санаторно-лікувальні заклади функціонували в системі жорсткого розподілу пільг, де особливу категорію становили підпільні діячі «тіньової економіки» та представники сфери послуг — кравчині, перукарі, заготівельники, які обслуговували радянську партійну еліту («дружин обласного начальства»).
Анатолій Дімаров, відомий своєю психологічною проникливістю і вмінням схопити характерний типаж епохи, спирається на реальну сімейну розповідь («це розповіла дружина»), що підкреслює автентичність та фольклорно-документальну основу твору, перетворюючи буденну пригоду на соціокультурний портрет явища.
Висміювання марнотратства раптово збагачених радянських громадян на тлі дефіциту та санаторного ажіотажу було для українського сатирика приводом осмислити втрату духовних орієнтирів і заміну культури бездумним нагромадженням послуг та процедур.
Форма
Оповідна архітектоніка побудована за канонами рамкової розповіді (рамочна оповідь від імені автора, який передає свідчення дружини), яка швидко переходить у динамічний портрет-шарж і завершується лаконічною пуантованою кодою-висновком (розділ II). Текст вирізняється високою експресією, ритмізованим синтаксисом та інтонаційними перепадами між бурхливою активністю персонажа та її раптовим знесиленням.
Мовна палітра насичена фразеологізмами, народними примовками («позаду піонерка, а попереду пенсіонерка»), колоритними знижувальними порівняннями («щічки, як у мопса», «куди тій Кириченко!») та кумулятивною градацією переліку медичних процедур, що утворює яскравий комічний ефект надмірності.
Як читати
Центральний образ кравчині є гротескним втіленням феномену «радянського нувориша», чиї тіньові нетрудові доходи конвертуються у компенсаторну жагу споживання: девіз «Лікуватись так лікуватись!» перетворює оздоровчий процес на абсурдний конвеєр тілесних катувань (від голкотерапії до сеансів гіпнозу) у поєднанні з шаленими танцями до знемоги.
Парадоксальний оксиморон зовнішності й поведінки героїні (старече беззубе обличчя поряд із дівочим танцювальним запалом та громоподібним басом) підкреслює неприборкану, хаотичну життєву енергію, яка позбавлена внутрішнього гармонійного керма й керується винятково принципом безмежного хапання всього оплаченого.
Мотив «вроків» («Оце ж мене хтось зурочив!») постає філософсько-психологічною метафорою витіснення власної відповідальності: виснаживши організм непомірною жадібністю до розваг і процедур, обивателька шукає містичну причину втоми у заздрощах оточення. Фінальна репліка про розтрачені тисячі замикає коло абсурду, демонструючи цілковиту сліпоту людини щодо витоків власних страждань.
Теми: гротескний шарж · тіньові доходи радянської доби · споживацька психологія · санаторний побут · самовиправдання забобонами · комічна надмірність