На хресті
Анатолій Дімаров
І
Це скоїлось на Миргородщині.
У двадцяті роки, коли лютували продзагони, вигрібаючи весь хліб до зернини, в одному з сіл розп'яли серед ночі священика.
Вивели за село на узвишшя, де стояв заздалегідь укопаний хрест, та й прибили до того хреста вухналями.
Розп'яли за те, що буцімто священик намовляв парафіян ховати хліб, не давати до Москви ненаситної.
Священик до ранку й сконав.
І село збунтувалося.
Особливо жінота (українські жінки завжди попереду йшли).
Розігнали продзагін, як не одстрілювались, а головного чекіста зловили і розп'яли в свою чергу. Не на хресті — на шкільному нужникові. Ще й насадили на головешку великий чавун із лайном.
II
"Господи,— думаю,— як же здрібнів мій народ за роки, що минули з двадцятих!"
Про вірш
Лаконічна новела-притча осмислює жорстоку стихію селянського спротиву більшовицькому терору 1920-х років і завершується гіркою рефлексією над духовною деградацією та змалінням народу в наступні десятиліття тоталітарного тиску.
Історія
Твір належить до циклу мікроновел та художньо-публіцистичних мініатюр Анатолія Дімарова, створених у період виходу романів «І будуть люди» та «Біль і гнів» без радянських цензурних купюр, коли письменник нарешті відкрив правду про розкуркулення, червоний терор і Голодомор.
Сюжет занурений у криваві реалії початку 1920-х років на Полтавщині (Миргородщина) — осередку потужних антибільшовицьких селянських повстань проти продрозкладки та грабіжницьких дій продзагонів. Автор спирається на автентичні народні перекази про жорстоку відплату селян окупантам і святотатства чекістів.
Для Дімарова, чий батько Андронік Гарасюта був розкуркулений, а родина змушена була змінити прізвище, щоб урятуватися від Сибіру, тема більшовицького нищення села мала глибоко особистий, болісний травматичний вимір.
Форма
Мініатюра має чітку диптихову структуру: перша частина являє собою концентровану драматичну хроніку кривавого інциденту, а друга — лаконічний філософський пуант, побудований як внутрішній монолог-зойк оповідача.
Стиль вирізняється граничною експресією, рубаним ритмом і відсутністю другорядних деталей: сюжет рухається швидко через ланцюг насильницьких дій і жорстких просторових контрастів (хрест на пагорбі — шкільний нужник).
Як читати
Центральною є паралель між двома актами розп'яття, де сакральне зіштовхується з низьким і профанним. Розп'яття священника більшовиками відтворює євангельську архетипну Голгофу мучеництва за свій народ, тоді як помста селян через розп'яття чекіста на шкільному нужнику з чавуном нечистот є актом карнавального зниження, стихійного осквернення ката за законами народної помсти.
Образ бунтівного селянства, очолюваного жінками, репрезентує первісну пасіонарність української нації доби Визвольних змагань. Жіночий бунт постає грізною природною силою, здатною змести озброєну банду окупантів за замах на святиню і хліб.
Фінальна фраза-пуант переводить конкретно-історичну оповідь у площину гіркої історіософії: автор зіставляє люту, безстрашну силу предків із покірністю нащадків, травмованих десятиліттями радянської селекції страху, тавруючи катастрофічне здрібніння національного духу.
Теми: продрозкладка і червоний терор · селянське повстання · мучеництво за віру · народна помста · історіософія занепаду · Миргородщина 1920-х