І
Жінка. Зупинилася вночі посеред тротуару, несамовито кричить.
— Жіночко, що з вами?
— Ой, там мужчина в кущах!
— То й що?
— Та він щось виймає!
— Пробігайте, а я тут постою.
Побігла щодуху.
II
А згодом з кущів виходить чолов'яга. Явно під мухою. Обтрушує штани, лається:
— Чортова баба, отак налякала! Штани обісцяв з переляку.
Іронічна побутова мініатюра, що будується на обігруванні оманливого сексуально-кримінального очікування та його гротескно-фізіологічній деконструкції. Твір у невимушеній бурлескній формі висміює людські страхи, породжені стереотипною уявою та панікою темних провулків.
У пізній період своєї творчості Анатолій Дімаров (1922–2014) активно розробляв малі жанрові форми — так звані «калейдоскопи», «бувальщини», мініатюри та сатиричні мікроновели. Твори цього циклу публікувалися в періодиці, збірках анекдотів з життя та у книгах пізньої гумористичної прози письменника, зокрема в книзі «В гуморі й не в гуморі» (2007) та в його численних збірках мемуарно-іронічних замальовок.
Звільнившись від радянських цензурних лещат, які десятиліттями спотворювали його монументальні романи («І будуть люди», «Біль і гнів»), письменник на схилі віку віддався фіксації живої стихії пострадянського міського побуту. Його цікавили випадкові сценки, підслухані діалоги й анекдотичні колізії повсякдення, де оголюється справжня, непарадна людська натура.
Композиційно мініатюра має двоактну драматичну будову (позначену автором як «I» та «II»), властиву класичному сценічному скетчу чи міському анекдоту. Перша частина репрезентує зав'язку й кульмінацію через схвильований полілог переляканої жінки та випадкового перехожого, тоді як друга частина виступає несподіваним пуантом-розв'язкою.
Оповідь гранично лаконічна, динамічна, майже позбавлена розлогих авторських ремарок; домінує експресивний діалог із живою інтонаційною палітрою, що переходить від панічного мелодраматизму до зниженого просторіччя фінальної репліки.
Головний художній ефект твору базується на прийомі хибного очікування (кліше кримінального чи ексгібіціоністського нападу під покровом ночі). Фраза «він щось виймає» активізує в уяві героїні та читача архетипний міський жах перед сексуальним насильником, породжуючи напругу трилера.
Розв'язка здійснює карнавальне зниження: «страхітливий маніяк» виявляється нетверезим чолов'ягою, який зайшов у кущі з банальної фізіологічної потреби і сам виявився настільки наляканим вереском жінки, що осоромився. Завдяки цій дзеркальності автор майстерно демонструє відносність людських страхів та породжену уявою ілюзорність небезпек.
Дімаров фіксує парадокс міської психології: взаємна відчуженість та інстинктивна підозріливість городян доведені до комічного абсурду, де комізм народжується на межі між табуйованою тілесністю й життєвою самоіронією.
Теми: міський анекдот · комічне непорозуміння · побутовий гумор · деміфологізація страху · тілесність і фізіологія