У басейні
Анатолій Дімаров
В лікувальному басейні плавають чоловіки й жінки. Під пильним наглядом жінки-інструктора.
Глухий як пень дід поспіхом роздягається, обмивається під душем і, забувши натягнути плавки, з'являється в басейні.
— Плавки надіньте! — гукає інструкторша.
— Га?! — притуливши долоню до вуха, дід танком суне на неї.
— Плавки!! Плавки!!!
Дід врешті почув, повертається до кабіни.
Знову виходить: голий-голісінький.
— Хтось плавки поцупив!
Махнувши рукою, інструкторша дозволяє йому опуститись у воду.
— Женщини, не лякайтесь: він безопасний!
Про вірш
Іронічна побутова мініатюра, що розгортає анекдотичний конфуз у лікувальному закладі до рівня життєствердного гротеску. Крізь комічну глухоту та простодушну розкутість старого персонажа автор висвітлює незнищенний народний оптимізм і природну свободу від формальних соціальних умовностей.
Історія
У пізній період творчості Анатолій Дімаров дедалі частіше звертався до малих сатирично-гумористичних форм — мініатюр, «бувальщин», фацецій та іронічних парадоксів. Позбувшись цензурного пресу радянської доби, письменник зі щирою самоіронією та спостережливістю фіксував живі штрихи повсякдення, переосмислюючи власний досвід перебування у санаторіях, водолікарнях і пансіонатах.
Твір органічно вписується в цикл сатиричних нарисів та лаконічних спостережень автора над фізіологією людського старіння та абсурдністю публічних регламентів. Дімаров відтворює типовий радянський та пострадянський санаторно-лікувальний побут, де терапевтичний басейн стає мікрокосмом суспільних взаємодій між суворим бюрократичним «наглядом» персоналу і цілковитою байдужістю пересічної людини до нормативних приписів.
Форма
За жанровою формою твір є класичною сатиричною новелою-мініатюрою (або гуморескою-бувальщиною), побудованою за законами анекдотичного фабліо: гранично стислий експозиційний зачин, стрімке наростання комічного конфлікту через глухоту персонажа та несподіваний фінальний пуант-репліка.
Оповідна манера спирається на жваву сценарну динаміку, де авторський коментар зведено до мінімуму, а провідну роль відіграє діалог. Експресивна ритмомелодика передає контраст між військово-командним тоном інструкторки («Плавки!! Плавки!!!») і глухувато-непохитною інерцією діда, що «танком суне» до води.
Як читати
Центральний комічний ефект будується на збігу фізичної вади (глухоти) із демонстративним розривом конвенцій сорому. Дідусь, постаючи цілком нагим перед очима публіки, перетворює простір регламентованої медичної дисципліни на простір архаїчної карнавальної наготи. Його непохитна фраза «Хтось плавки поцупив!» маркує наївну здатність простої людини миттєво адаптуватися до будь-якої ніяковості, екстерналізуючи провину на зовнішній світ.
Образна опозиція суворої «жінки-інструктора» та «безпечного» оголеного діда унаочнює зіткнення формального контролю із беззахисною старістю. Фінальна репліка інструкторки «Женщини, не лякайтесь: він безопасний!» знижує потенційну сексуальну чи соціальну загрозу до безневинної фізіологічної даності, викликаючи теплу читацьку посмішку й утверджуючи добродушну толерантність до людських дивацтв.
Теми: побутовий гумор · санаторні бувальщини · старість і самобутність · карнавальна нагота · непорозуміння та курйози