З вітерцем
Анатолій Дімаров
І
Директорові припекло дружину до району відправити. А тут чорт машину вломив. Гукнув Василя, тракториста, що мимо проходив:
— Василю, підкинь мою до району!
Василь, радий старатись, замалим не галопом додому побіг.
"Оце повезло! — співала душа.— Тепер уже точно лісу дадуть, не відмовлять".
До радгоспу саме ліс завезли. Отакенні колоди. А Василеві три куби до зарізу потрібні!
Скочив у двір, мотоцикла з гаража викотив. Звірюка — не машина. Німецька. Ще й коляска: хоч сиди, хоч лежи.
Гукнув жінці, щоб килимок винесла. Той, що позавчора купили. Вимостив, як під царицю.
Під'їхав, а директорова вже на ґанку стоїть. Нарядилась, як пава. До району ж, а не в стодолу.
— Сідайте, просю! — рукою помахав над коляскою.— Не мулько?.. Я вас мигцем доставлю... З вітерцем!..
"Ех, прокачу!"
Одне село проскочили, друге, у вухах тільки свистіло. А за третім — крутий поворот. І біля повороту отого — хмара гусей. Ходять, травичку пощипують.
То Василеві б і загальмувати, а він газонув. Показати директоровій, як ми їздити вміємо. На одному колесі можем проїхати!
Василь в поворот уписався, а коляска, будь вона проклята, одірвавшись, з директоровою в табун полетіла.
А гуси що роблять, коли перелякані на смерть?
Правильно, вгадали!
Директорова ж на додачу ще й до силосної ями вкотилася. Гусячим лайном геть обліплена.
II
А ви кажете: на білому світі чорта немає. А ото хто сидить? За пузо ухопився, регоче. Милуючись, як директорова вигрібається з силосу.
III
Так і впіймав Василь замість лісу отакенного облизня. Ще й коляску вщент потовкло.
Про вірш
Іскрометна сатирична мініатюра висміює чиношанування, кар'єризм і дрібне підлабузництво колгоспного тракториста, чиє запопадливе бажання догодити начальству обертається гротескною катастрофою. Твір сповнений викривального народного сміху над людським марнославством та ілюзорністю швидкої наживи.
Історія
Мініатюра «З вітерцем» виникла у творчості Анатолія Дімарова в період його активної роботи над сатирично-гумористичними циклами та повістями про радянське колгоспне село («Сільські історії», оповідання та бувальщини). Письменник, який бездоганно знав сільський соціум і викривав бюрократичний абсурд радянської системи, звертався до жанру фацеції, щоб показати спотворену мораль епохи застою.
Історичним тлом твору є типовий радянський побут доби дефіциту, де будівельні матеріали («три куби лісу до зарізу потрібні») неможливо було придбати законно — їх «вибивали», діставали через блат або вислужувалися перед керівництвом радгоспу чи колгоспу. Побутові деталі (важкий мотоцикл із люлькою, новий килим, урочисте вбрання на поїздку «до району», силосний силос) створюють безпомилково впізнавану панораму тодішнього аграрного життя.
Форма
Композиція твору має чітку тричастинну структуру: експозиція та зав'язка з карколомним наростанням конфлікту й аварією (І), іронічно-містичний коментар-відступ оповідача (II) та лаконічний афористичний пуант (III), що обривається на напівслові, матеріалізуючи відомий фольклорний жест («отакенного о...»).
Стиль мініатюри базується на розмовній стихії (сказі) та багатій народній фразеології («радий старатись», «до зарізу потрібні», «нарядилась, як пава», «з вітерцем»). Динаміка фабули досягається градацією швидкості руху та різким звуковим переходом від ейфорійного свисту у вухах до переляканого ґелґотання гусей і падіння в силос. Автор майстерно використовує прийом іронічного контрасту між пихатим пафосом героїв («вимостив, як під царицю», демонстрація хвацькості) та фізіологічно принизливим фіналом.
Як читати
Образна система мініатюри розгортається навколо фатальної вади характеру тракториста Василя — підлабузництва. Отримавши шанс вислужитися перед всесильним директором («Тепер уже точно лісу дадуть»), Василь втрачає здоровий глузд і відчуття міри. Його надмірне плазування перед начальницею матеріалізується в гіперболічних приготуваннях (новенький килимок під ноги, прагнення продемонструвати лихацтво на одному колесі), що традиційно в українській сміховій культурі віщує неминучу біду.
Кульмінація оповідання — відрив коляски з директоровою та її політ у зграю гусей і силосну яму — становить зразок карнавального «перевертання верху і низу» за Михайлом Бахтіним. Сільська вельможна пані, яка гордовито «нарядилась, як пава», миттєво втрачає свій соціальний статус і спеку, опиняючись геть заляпаною гусячим послідом і смердючим силосом. Це брутальне тілесне зниження карає не лише саму пихату паню, але й рабське плазування її візника.
Введення в розв'язку фольклорної фігури чорта («А ото хто сидить? За пузо ухопився, регоче...») переводить конкретно-побутовий анекдот у пласт класичної демонологічної казки чи гоголівського бурлеску, де нечиста сила карає людину за жадібність, гординю та дурість, залишаючи Василя з порожніми руками.
Теми: сатира на прислужництво · колгоспний побут · дефіцит і корупція · карнавальне зниження · хвацькість і безглуздя · фольклорний сміх