Наврочене яйце

Анатолій Дімаров

А сталося це на Богом забутому хуторі, де я і дружина замолювали свої партійні гріхи.

З ранньої весни до пізньої осені.

Не тому, що нас так уже мучила совість,— совість завжди можна прилюляти, гляньте хоча б на комуністів сучасних... А тому, що в нас, городян, досить було оселитись на хуторі, як обзивався інстинкт хлібороба.

Тож ми шпарко заходилися хазяйнувати на землі, на отому майже гектарові, де бур'яни аж гули та замість людей хазяйнували лисиці. Орали і сіяли, копали й садили, вирощували хліб і до хліба, ще й курей повен двір напустили, паця, симпатія жінчина, у хлівцеві зарохкала, і нещадна війна з жуком колорадським, із пирієм та щирицею,— вгору глянути ніколи, кожен день хоч доточуй, про радіо-телевізор забудь і не згадуй, хіба що перекинешся словом із сусідами, привітними й не дуже; яких Бог послав, з тими і вживайся.

Найчастіше спілкувалися з сусідкою Надькою, яка жила через вулицю.

Надька наче й жінка не зла, але все, що попадало під руку, сварила по-чорному.

Особливо діставалося гусям.

Що й жеруть як у прірву: не встигнеш одігнати до річки — плавали не плавали, та й швиденько назад: сип їсти, хазяйко!

Що й несуться на сміх курям — гороб'ячі й то більші.

— А гиля, бодай ви всі поздихали! — так Надька щоранку турить до річки гусей мимо нашого двору.

Якось я спустився до Гівнянки, симпатичної річечки, що наш город обціловувала делікатними хвильками. Глядь: яйце у воді. Ледь в долоню вмістилося, коли я його вивудив. Страуси в нас розплодились, чи що? Невже Надьчина гуска з переляку знесла?

— Надько! — гукнув, до сусідського двору піднявшись.— Погляньте, які яйця ваші гуси несуть! А ви на них грішите!

Анітелень. Не інакше як Надька на городі зашилася, з бур'янами воює, весь світ кленучи.

Подумав-подумав та обережно яйце те й поклав. Перед вікном, що світило на вулицю. Хай помилується хазяйка та не кляне тих нещасних гусей.

Ну, а що далі було, то не доведи й помилуй!

Угледіла Надька яйце. Одразу ж угледіла: від тих очей ніщо не сховається.

Наврочене! Якась личина наврочила та їй під хату й підкинула.

Що робити?!

А до ворожки!.. До баби-шептухи... Хай пораїть, як лихо одвести.

Ворожка пораїла так:

— Ото як побачиш яку, що на яйце витріщається ще й губами ворушить, то хапай те яйце та на її голові й розтовчи.

Повернулася Надька, за вікном причаїлась.

Іде! Баба Палажка, свічечка Божа. Будень надворі, а вона в празниковому. Не інакше до Божого храму — гріхи всіх хуторян одмолювати. Така богомільна, що аж!

Тиць — зупинилася! На яйце баньки свої вилупила. Ще й губами ворушить.

"Вона!!!"

Не встигла баба й двір поминути, як Надька її й наздогнала. Та з усього маху яйцем по голові!.. По голові!.. Ще й по писку — жовтком!..

Крику!.. Ґвалту!.. Хутір трусився...

А я?

Що ж я...

Я мовчав — беріг свою лисину.

Надька така: не пожаліє яєць!

Про вірш

Іронічна автобіографічна новела змальовує повернення міського інтелігента до хліборобської праці на занедбаному хуторі, де побутові клопоти переплітаються з колоритним фольклорно-анекдотичним сюжетом про загадкове велетенське яйце.

Історія

Новела написана у пізній період творчості Дімарова і входить до масиву його гумористично-автобіографічної прози (як-от «Сільські історії» чи мемуарні замальовки). Після розпаду СРСР та краху комуністичної системи автор часто звертався до самоіронічного переосмислення власного життя і досвіду радянського письменника.

У творі зафіксовано реалії 1990-х років, коли багато представників творчої інтелігенції, рятуючись від економічної кризи та шукаючи душевного спокою, купували занедбані хати на хуторах і вели натуральне господарство, знову відкриваючи для себе родинний зв'язок із землею.

Топос хутора для Дімарова — це водночас і втеча від міської метушні та фальшивої ідеології, і простір повернення до архаїчних коренів українського хліборобського буття.

Форма

Жанрово це гумореска або мисливсько-рибальська бувальщина в оповідній манері Остапа Вишні, побудована на поступовому наростанні інтриги навколо незвичайної знахідки.

Розповідь ведеться від першої особи (авторського «я»), мова сповнена м'якої самоіронії, колоритних народних порівнянь, знижених топонімів («річечка Гівнянка») та живих діалогів із носіями автентичного сільського світогляду.

Як читати

Мотив «замолювання партійних гріхів» через каторжну працю на землі виступає тонкою сатирою на радянське минуле й сучасних пристосуванців-комуністів. Водночас праця на занедбаній землі осмислюється як пробудження закоріненого «інстинкту хлібороба», що очищає душу від ідеологічного намулу.

Образ сусідки Надьки, яка щодня проклинає все довкола (особливо ненажерливих гусей), уособлює типаж сварливої, але внутрішньо незлобливої селянки, чий лайливий дискурс є звичною формою комунікації зі світом.

Знайдене у воді гігантське яйце виконує роль фольклорного тригера: воно вносить у рутинну селянську працю елемент дива, гротеску та містифікації («чи страуси розплодились»), відтіняючи вічний конфлікт між прагматичним побутом і людською здатністю дивуватися природі.

Теми: хутірське життя · інстинкт хлібороба · самоіронія інтелігента · народний побут і гумор · декомунізація свідомості · комічна бувальщина

Усі поети