Як воно президентом...
Анатолій Дімаров
І
На всі заставки кляв Ющенка. Лаяв із смаком, добираючи слова найдошкульніші. Всі негаразди свого життя невлаштованого, навіть те, що розпалась сім'я, валив на Президента.
— Ну, гаразд,— сказав я йому.— Нехай Ющенко винен у всьому. Навіть у тому, що кури дохнуть од грипу пташиного... А от уявіть, що вас узяли та й обрали Президентом...
— Мене? — вирячив очі.
— Вас!.. Вас!.. Що б ви робили, коли б стали Президентом?
Блимав, блимав, потім спитав з викликом:
— А ви що б робили?
— Я на другий день узяв би й застрелився.
Заціпило.
Згодом неохоче сказав:
— Ну, і я, мабуть, застрелився б...
II
Отож-то й воно.
Про вірш
Гостросатирична публіцистична мініатюра про феномен патерналізму та безвідповідальності пересічного обивателя, який звинувачує верховну владу у власній життєвій неспроможності. Крізь гірку іронію твір доводить колосальну вагу відповідальності лідера держави, до якої популістськи налаштований загал цілковито не готовий.
Історія
Твір написаний за доби президентства Віктора Ющенка (2005–2010), орієнтовно на тлі сплеску паніки навколо пташиного грипу в Україні взимку 2005–2006 років. Цей період позначився швидким розчаруванням частини суспільства в ідеалах Помаранчевої революції через перші політичні кризи та економічні труднощі.
Анатолій Дімаров як уважний спостерігач суспільних настроїв тонко підмітив характерну для українського соціуму рису: покладання провини за всі побутові катастрофи (аж до розлучень і побутових хвороб) на главу держави. Письменник, який бачив сталінський терор, Другу світову війну та брежнєвський застій, ставився до подібної обивательської інфантильності з тверезою філософською критичністю.
Форма
Твір оформлено у форматі сократичного діалогу або мораліте, структурованого двома частинами: розгортанням суперечки та однорядковим авторським резюме-вердиктом («Отож-то й воно»), що діє як інтонаційна крапка.
Архітектоніка спирається на раптовий психологічний реверс: авторська репліка ставить співрозмовника перед несподіваним екзистенційним вибором, трансформуючи звичну обивательську балаканину в мить шокового усвідомлення реальності.
Як читати
Центральний конфлікт мініатюри розгортається між популістською демагогією та екзистенційною відповідальністю. Пересічний герой проєктує власну невлаштованість, сімейну руїну та безпорадність на абстрактну постать Президента, знімаючи з себе будь-яку суб'єктність. Згадка пташиного грипу підкреслює гротескну абсурдність обивательських звинувачень.
Відповідь автора («Я на другий день узяв би й застрелився») постає не стільки проявом песимізму, скільки метафорою колосального тягаря національного проводу. Вона вириває співрозмовника з комфортного стану безвідповідального критиканства й примушує визнати власну нікчемність перед лицем державного обов'язку.
Лапідарний фінал («Отож-то й воно») утверджує глибинну авторську мудрість: критикувати владу з позиції бездіяльного глядача легко, проте справжнє керівництво державою в часи історичних випробувань є хрестом, непідйомним для егоїстичного обивателя.
Теми: влада і народ · побутовий патерналізм · іронія та самокритика · відповідальність лідера · політична сатира