Ой, не вітер то гуде над дахом,
Поринає в сиву далину —
Зграя гайвороння, птах за птахом,
Обминає Бондарівнину труну.
Ти лежи, лежи в труні сосновій,
Бондарівно, дівко молода;
Потемніла, помутніла з крові
У Дніпрі широкому уся вода.
Гей, на коні, і шаблі в долоні,
Тільки вітер шляхом заміта.
У небесній грозовій опоні
Проступила тінь вогненного хреста.
Трагічна неоромантична балада за мотивами української народної пісні про Бондарівну, яка віддала перевагу смерті перед наругою та втратою дівочої честі.
Марко Вороний виростав в оточенні високої естетичної культури свого батька — Миколи Вороного, і тонко відчував неоромантичний потенціал українського фольклору.
Сюжет про красуню Бондарівну та свавільного пана Каньовського поет переосмислює не в побутовому, а в трагічно-монументальному плані.
Балада створювалася в період, коли українські неокласики та неоромантики шукали у фольклорних сюжетах приклади непохитної внутрішньої свободи й людської гідності.
Баладна чотиривіршна строфа, написана чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (АбАб), сповнена фольклорного сумовитого колориту.
Похмурий звукопис (гудіння вітру, каркання чорного гайвороння) створює траурну атмосферу похоронного обряду.
Образ гайвороння, що обминає соснову труну, підкреслює сакральну недоторканність і святість подвигу дівчини, яка не підкорилася сваволі тирана.
Соснова домовина та потьмяніле молоде обличчя протиставляються золоту й розкошам вельможного ґвалтівника, утверджуючи вищість моральної перемоги жертви.
Бондарівна у Вороного постає символом нескореної душі України, здатної піти на смерть заради збереження своєї чистоти й вірності власному вибору.
Теми: Бондарівна · народна балада · захист гідності · смерть заради свободи · трагічна краса