Задзвеніли вечори і ранки
В березневій, весновійній млі…
У закрижаній прозорій шклянці
Незчисленні зорі зацвіли.
Я виходжу на дзвінке подвір’я,
Сад чорніє… О прийди, прийди!
Через темно-голубе безмір’я
Покажи за піснею сліди.
Повз вікно проходила, співала,
Підківками ще дзвенять стежки…
Тільки вітру завивало
Сповило дерева і зірки.
Я покину мій будинок чорний,
Біле ліжко, жовті лямпи дум.
Ти мою долонями огорнеш
Неспокійну голову в саду.
Вишукана лірична мініатюра ранньої весни, де в закрижаній шклянці таємниче цвітуть відблиски зірок, віщуючи пробудження серця й прихід кохання.
Вірш демонструє вершинну імпресіоністичну майстерність Марка Вороного, здатного в найпростішій побутовій деталі побачити космічну глибину.
Березнева відлига стає в поета метафорою внутрішнього душевного воскресіння після довгої та мертвої зимової тиші.
Твір позначений впливом поетики неокласиків та французьких «парнасців», де кришталева прозорість образу поєднується з глибиною почуття.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим (АбАб), сповнений дзвінких алітерацій на звуки 'з', 'р', 'д'.
Лаконічна тристрофна побудова веде ліричний рух від мікрообразу шклянки з водою до темно-голубого безмірного простору саду.
Закрижана прозора шклянка з незчисленними зорями виступає чарівною призмою, крізь яку звичайний світ набуває містичної краси й чистоти.
Дзвінке подвір'я та чорний сад, омиті березневою млою, створюють атмосферу трепетного очікування зустрічі з омріяною коханою.
Поет утверджує єдність малого й великого: крапля кришталевої води здатна вмістити в собі все безмір'я неба, як і людське серце вміщує Всесвіт.
Теми: березнева відлига · кришталевий образ · зорі в шклянці · очікування кохання · неокласичний імпресіонізм