Персей та Андромеда

Марко Вороний

Зелена, білогрива хвиль юрба.
З піску рудого чорна гостра скеля;
На ній і часу і вітрів різьба.

Як паща дихає морська пустеля,
Під небом бурим, вагітним од хмар
По надбережжю жовту піну стеле,

Вітрів і хвилі жовтий перегар,
І вогкий шум, і від каміння тіни
І сонця тьмяного задушний жар.

Ген з пелени зеленої дельфіни
Спливають і медузи крізь глибінь,
Стоять в застиглості байдужій – сині.

Ступнями ніжними на гостру рінь
До каменя прикуте тіло діви;
Його пронизує одчаю тінь;

Над ним кружляють меви галасливі.
Її за ними не слідкує зір,
Глядить на обрій, в тумани чадливі, —

Там піни і води до неба вир…
Тріпочуть в неї вії золотаві —
То бурею наближується звір.

Вилискується з пінистої лави
Луска на животі спижева, хвіст,
Полоще блиски огненно-синяві…

Ось надимається, як чорний міст.
Не знає діва, де подіти тіло,
Як тепле молоко, як ніжний лист…

І груди і живіт затріпотіли
Під звоями живих рудавих кіс,
А ноги розпросталися без сили…

Та враз – чи сон… – крилатий кінь підніс
Над нею очи і шолом героя…
З безодні рев, а зверху меч заблис.

Крізь вії бачить пломеніє зброя —
То креше меч удари вогняні…
Герой і звір пірнули в вир обоє.

Схопилися, лиш клекотить на дні;
Заборсалось – і з піни кінь крилатий
І гнівночолий вершник на коні.

Не знає діва: ждати чи тікати.
Даремно, – в тіло в’їлись ланцюги…
Ах, бедра й перса в коси не сховати…

Вже він цілує сплет її ноги,
Під грудьми чує хижі владні руки
І спраглий трепет мужньої жаги.

Об скелю ланцюгів розтятих стукіт.
Кладе її між крил. Басує кінь.
Летять – а в глибині німіють згуки.

І тільки хмарами крилата тінь
Як чорна пляма потягла за ними
В мінливому хаосі миготінь.

Уста до уст озерами нічними, —
І він сказав: "О, діво, день погас.
Під зорями Еллади голубими
Як сонний лебідь нас несе Пегас".

Про вірш

Епічно-витончена неокласична поема-балада на античний міф про порятунок Андромеди Персеєм, що оспівує перемогу лицарської відваги над морським чудовиськом.

Історія

Античні сюжети були одним із найвищих орієнтирів київських неокласиків, у колі яких формувався поетичний смак Марка Вороного.

Міф про визволення прикутої до скелі Андромеди сприймався в українському контексті як алегорія визволення поневоленої краси та рідної землі від дракона тиранії.

Твір свідчить про глибоку обізнаність автора з античною міфологією Овідія та традиціями європейського класицизму.

Форма

Урочистий п'ятистопний ямб із гнучкою строфічною організацією, що змальовує грандіозну батально-морську фреску.

Пластична точність описів скелі, буряних хвиль та блиску чарівного дзеркального щита й крилатих сандалій героя.

Як читати

Чорна гостра скеля серед бурої морської пустелі уособлює фатум і холодну безжальність світу, перед якою безпорадна прикута краса Андромеди.

Морське чудовисько постає втіленням сліпої ненаситної сили мороку, що вимагає кривавих жертв від беззахисного людства.

Політ Персея символізує тріумф розуму, шляхетності та сміливого чину, здатного розірвати кайдани й повернути світові втрачену гармонію.

Теми: античний міф · Персей і Андромеда · перемога над потворою · визволення краси · неокласичний героїзм

Усі поети