Молитва
Марко Вороний
Світлій пам'яті М.Т.
Господи, в день твого гніву неспинного
Дай мені мужність і віру в небеснеє,
дай чути в шепоті саду звіриного
Царство Ісусове Хрестовоскреснеє.
О, пам’ятаю, розкинувши косами,
Впала вона під рукою ворожою.
Вкрито її сніговими покосами...
Я усій расі звірячій загрожую!
Господи, дай мені сили помститися
За її душу – за синєокую!
Господи Боже, не можу молитися —
Кров, її кров – борозною глибокою...
Господи, Господи...
Сніг і вітри над моєю отчизною...
Боже, цю чашу розбою бездомного
Дай мені взяти рукою залізною
Й пити з одча́ю каменеломного.
Вірю я, Боже, ватаги Богданові
Поруч з Тобою у сонмі архангелів.
Господи, Ти у хвилину останнюю
З них надішли мені смертного янгола.
Дотик його — і безодня відкрилася,
І, як дощем, шепотить серафимами.
Там перед світом благаючим крилосом
Очі її над вогнями і димами.
Господи, Господи...
Вірю, мій Отче, в спокою державному
Мудро Ти судиш і мудро розмірюєш:
У життьово́му потоці безправному
Кожного нагло питаєш: "Чи віруєш?"
Вiрую, Господи! Вiрую! Вiрую!
Тiлом усiм перейнятим уявою!
Кожен увiйде, хто ляже офiрою,
В Царство Iсусове, золотоглавеє!
Господи, Господи...
1919-1924
Марко Вороний (Антіох)
Цитовано за "Яр Славутич. Розстріляна муза",
Київ, "Либідь", 1992
Про вірш
Пронизлива молитва-реквієм пам'яті трагічно загиблої коханої, сповнена благання про мужність, віру в Небесне Царство та подолання відчаю в день Божого гніву.
Історія
Поезія присвячена пам'яті Мері Тріор (М.Т.) — коханої дівчини поета, чия передчасна трагічна смерть стала незагойною раною його життя.
У творі відбито глибоке християнське світовідчуття Марка Вороного, який у найстрашніші миті горя шукав розради в молитві до воскреслого Христа.
Вірш створювався в умовах войовничого державного атеїзму, виступаючи відвертим свідченням особистої релігійної віри митця.
Форма
Урочистий дактилічний вірш із глибоким перехресним римуванням, що імітує псалом або заупокійну літургійну молитву.
Поєднання піднесеної сакральної лексики («день гніву», «Хрестовоскреснеє») з щемливою сповідальною конкретикою особистого болю.
Як читати
Звернення до Господа «в день твого гніву неспинного» відлунює середньовічною секвенцією Dies Irae, проте поет просить не пощади, а мужності вистояти.
Згадка про сади, що шепочуть про Царство Ісусове, перетворює земне горе на передчуття есхатологічної зустрічі душ у вічності.
Образ коханої з розкинутими косами увічнює пам'ять про чисту душу, чия чистота залишається світлим опертям для поета серед земного мороку.
Теми: молитва і віра · пам'ять про кохану · християнський реквієм · мужність перед горем · надія на воскресіння