Світлій пам’яті її…
Як Данту, вічний образ Портінарі
І, як Петрарці, сяяв Лаври слід,
Мені зорить дівочий світлий вид
У життєвому смертному розгарі.
З ним тінню легко промину я в парі
Тоді, як піде вбогий людський рід
До Судії і щастя і обид.
На голос срібний і чіткий фанфари.
Там спинить ясний світ її очей
І брязк мечів і дикий рев людей,
Покличе в рай нічними жемчугами.
Почуєм Бога ми у небесах:
– Дарую вам Я знов Любов і Страх,
Живую землю чуйте під ногами.
Довершений неокласичний сонет високої любові, де образ коханої, подібно до Беатріче Данте та Лаури Петрарки, світить поету провідною зорею перед лицем смерті.
Присвячений світлій пам'яті померлої коханої Мері Тріор і є одним із найвеличніших зразків філософської любовної лірики українського неокласицизму.
Вороний відкрито спирається на спадщину італійського Відродження, підносячи своє почуття до рівня вічних трагедій Данте Аліг'єрі та Франческо Петрарки.
Сонет написаний у передчутті власних трагічних випробувань, ставши маніфестом перемоги чистої любові над тваринним страхом перед небуттям.
Класичний сонет із п'ятистопним ямбом та строгою схемою рим, що вражає карбованістю кожної фрази та відсутністю зайвих прикрас.
Композиція будується на розгортанні аналогій між великими поетами минулого та ліричним героєм, що долає морок життєвого смертного розгару.
Світлий дівочий вид постає нетлінним духовним орієнтиром, здатним провести людину через найстрашніші пекла й чистилища земного існування.
Поєднання любові й страху в назві розкриває їхню діалектику: справжня висока любов остаточно долає страх смерті, перетворюючи її на легкий перехід.
Формула «з ним тінню легко промину я в парі» звучить як пророцтво власної безстрашної зустрічі з трагічною загибеллю на Соловках, осяяної вірністю ідеалу.
Теми: Любов і Страх · неокласичний сонет · образ Беатріче і Лаури · перемога над смертю · вірність ідеалу