Баляда про остаточно короткозоре Ельдорадо
Олекса Влизько
В нудний океан пішов корабель
з людьми, що втекли від своїх земель.
Бо власна земля — холодна й німа,
бо власна земля, як завжди,— тюрма,
а краща усюди, де нас нема.
Конкістадори пливли, було!
Від ромів і райн в голові гуло.
Тепер над трубами жодних райн.
Простий пароплав, без ніяких тайн,
компанії "Зюйд Амерікен Ляйн".
Пароплав припадає на два борти,
між двома бортами — люків роти.
В трюмі — бізнеси. В камбузі — антал
віскі, на прізвище "Пан Скандал".
Це й пуп романтизму! Відал — міндал?!
Романтика моря? Конрад? Стівенсон?
Капітан таємничий, як масон?
Нічого подібного. Через борт
схиляється кілька зелених морд,
щоб дерти з апломбами шлунки: — Чччорт.—
В салоні для шиберів, нагорі,
танцює Манон з кавалером де Грі.
А палубу третю, від бруду руду,
провітрює сон про світ какаду,
про кактуси й Мехіку на меду…
І тут попадає в поганий стан
з принцесою Мрії Едмонд Ростан.
Сягнувши поглядом моря пастель,
всесвітніх поетів найкраща модель,
вишукує бліх Жофруа Рюдель.
Поет Мелісанд! Ти мені не брат?
Я шукаю чи ні твоїх Ельдорад?
Навряд чи шукаю, бо не один
з таких попадає на сірий тин —
в міцний і жорстокий карантин.
В дурний океан іде корабель
з тобою, що втік від своїх земель.
Чи власна земля — холодна й німа?
Чи власна земля — назавжди тюрма?
А краще — чи всюди, де нас нема?
Про вірш
Саркастична антиромантична балада, що остаточно розвінчує екзотику морських пригод Конрада й Стівенсона перед лицем прозаїчного комерційного цинізму.
Історія
Балада є логічним продовженням розвінчання географічних та літературних міфів про романтичні заморські мандри в контексті кризи неоромантизму.
Влизько полемізує з популярною колоніальною літературою (Джозеф Конрад, Роберт Стівенсон, Едмон Ростан), показуючи непривабливу кухню трансатлантичних комерційних рейсів.
Твір став яскравим зразком іронічної мариністики українського авангарду, що відмовлявся від салонної естетизації чужини.
Форма
Написана тонічним ритмом із розмаїтим комбінуванням чоловічих і жіночих рим, сповненим розмовних інтонацій, діалогів та сленгових вкраплень.
Поетичний синтаксис багатий на риторичні запитання, оклики, іронічні порівняння та навмисний словесний гротеск.
Як читати
Замість загадкових корсарів та масонів палубу заповнюють нудота, бруд третього класу й п'яні ділки з анкерком віскі, що демонструє повне звиродніння колишнього духу відкриттів.
Саркастична поява Жофруа Рюделя, який «вишукує бліх», та кавалера де Грі виступає пародією на витончену трубадурську мрійливість перед обличчям безжального карантину.
Фінальне риторичне запитання («Чи власна земля — холодна й німа?») повертає втікача до болісної рефлексії про фатальну помилку зневаги до свого рідного коріння.
Теми: крах морської романтики · антиколоніальний сарказм · деміфологізація Заходу · іронічна мариністика · туга за рідним краєм