Можна заспокоїтись

Про вірш

Іронічний, сповнений іскристого автопсихологізму вірш про шалену ексцентрику серцевих пристрастей, де бунт молодечого кохання переплітається з літературними алюзіями на Олександра Блока та несподіваним гротескним переосмисленням постаті гетьмана Івана Мазепи.

Історія

Твір побачив світ у книзі «Живу, працюю» (1930) у розділі лірично-іронічних рефлексій. Олекса Влизько, попри трагічні життєві обставини (глухота, спричинена хворобою, та постійний нагляд репресивних органів, які розстріляють поета вже у грудні 1934 року), зберігав невичерпну самоіронію, схильність до містифікацій, спортивного гумору та ексцентричних карнавальних жестів.

Ця поезія демонструє атмосферу харківського мистецького середовища будинку «Слово», де вільно дискутували про європейську та російську модерну поезію (культ Олександра Блока у середовищі символістів), а також переосмислювали національну історію через призму авангардного гротеску та парадоксу, полемізуючи з канонізованими стереотипами.

Форма

Ритмомелодика вірша базується на розмовному вільному віршуванні, наближеному до інтонаційного дольника або акцентного вірша, де фрази членуються численними тире, вигуками та анжамбеманами, імітуючи аритмію та раптові поштовхи схвильованого серця.

Строфіка спирається на чотиривірші з перехресним римуванням і сміливими неточними каламбурними римами («ребер — шкереберть», «чемність — ...», «широким — Блоком», «на себе — Мазепа»), що створює ефект невимушеної, дещо фамільярної дружньої розмови.

Як читати

Поетичний наратив починається з матеріалізації абстрактного почуття: серце опредметнюється в образі «золотого м'яча», що стрибає з грудей шкереберть, поєднуючи спортивний азарт, грайливість і повну втрату соціальної «чемності». Це торжество біологічної вітальності над умовними правилами етикету.

Введення постаті Олександра Блока слугує витонченою літературною іронією: містичне, затуманене символістське кохання («з святими Блоком») виявляється безсилим упоратися з первісним, «голубим і широким» чуттєвим вибухом молодого поета, який прагне земної, реальної повноти буття без книжкового декадентського туману.

Фінальний історико-гротескний пасаж із Мазепою демонструє віртуозну деконструкцію драматичного міфу: поет вдивляється «крізь історію на себе» і з посмішкою порівнює власну втрату контролю над серцем із відомим висловом про гетьмана. Трагічний жест політичної та романтичної поразки знижується до життєрадісного фарсу, у якому любовна несамовитість визнається сильнішою за будь-які раціональні державницькі плани.

Теми: іронічна любовна лірика · бунт почуттів · самоіронія та автопортрет · літературні алюзії · гротескне переосмислення історії