Крові б, крові і сили відерцем
Святогором понести до мас!..
Якби можна помножити серце,
Я помножив би тисячу раз!
І роздав би, роздавав би, роздавав би,
Як проміння моєї снаги,
Так, що світ загорівся і став би,
І розбив би старі береги!
Вступний вірш із першої збірки поезій О. Влизька ЗА ВСІХ СКАЖУ. Київ, в-во "Книгоспілка", 1927.
Експресивний маніфест вітаїзму та самопожертви, сповнений нестримної динаміки й бажання розчинити власну творчу енергію в народному розвихреному морі. Пафос твору ґрунтується на фанатичній готовності оновити старий світ через щедру еманацію внутрішнього вогню.
Поезія відкриває дебютну збірку Олекси Влизька «За всіх скажу» (Київ, «Книгоспілка», 1927), яка стала однією з найгучніших літературних подій українського авангарду доби Розстріляного відродження. Юний поет, який унаслідок перенесеної скарлатини втратив слух і майже втратив мову, вибухнув текстами нечуваної звукової та емоційної амплітуди, кинувши виклик фізичній глухоті колосальним ритмічним слухом.
Твір відображає атмосферу пореволюційного десятиліття, коли мистецтво прагнуло стати прямим рушієм масових перетворень. Влизько, перебуваючи в силовому полі футуристичних і романтико-віталістичних ідей київських та харківських кіл, шукав прямий контакт із «масою», проте розумів його не як суху агітацію, а як безмежну донорську самовіддачу серця.
Вірш являє собою восьмивірш (два катрени), що спирається на розхитаний, дихаючий дольник із перемінною кількістю ненаголошених складів між іктами, що імітує пульсацію крові та гарячкове мовленнєве збудження. Римування перехресне (АбАб) із точними та асонансними римами («відерцем — серце», «мас — раз», «роздавав би — став би», «снаги — береги»).
Композиція стрімка, вибухова: інтонація будується на синтаксичних градаціях, окличних конструкціях, анафоричних повторах дієслова («роздав би, роздавав би, роздавав би»), які створюють ефект кінематографічного наростання напруги аж до фінального прориву.
Образна система твору фокусується навколо концепту надлюдської акумуляції енергії. Поет вдається до несподіваного схрещення фольклорного богатирського начала (Святогор) із модерною урбаністично-індустріальною риторикою розриву старих рамок. Кров і сила, поміряні побутово-простацьким «відерцем», набувають сакрального змісту живодайного напою для спраглих оновлення мас.
Мотив мультиплікації суб'єкта («якби можна помножити серце... в тисячу раз») сягає апогею у віталістичній метафорі випромінювання внутрішньої снаги. Вогонь тут виступає не руйнівною, а деміургічною стихією: він має запалити всесвіт і зламати замкнені «старі береги» консервативного буття, трансформуючи особисту енергію митця в глобальний рушій космічно-історичного поступу.
Теми: вітаїзм · поетичний маніфест · жертовність і самовіддача · руйнування старих меж · авангардна експресія · духовна снага