Порт
Олекса Влизько
Одплив буденний сказ, немов би шумний катер,
за брязкіт ланцюгів сховалася іржа,
і знову в морі день упав за елеватор,
над бортом золотим канатом з-під ножа.
О, тихий порте мій, — вечірня заводь трансу,
що серце і думки за рейдами запер,
де віє з-поза плеч м'язистим ренесансом,
та з люльок, — за димком, — пахучий канупер.
Люблю твоє лице, і ці поснулі стяги,
і скромний орнамент бетонових аркад,
...а десь, такі ж, як ти, цвітуть архіпелаги, —
романтика моя залізних естакад.
Химерно!? Правда!? Так!? Яку ж ліпити норму
на серце молоде — зрадливу оболонь!?
Привіт тобі, привіт... і бурі, бурі, шторму!
У нас з тобою все... за тишею вогонь!
ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦІЯ, 1927, ч. 6; передрук із ЖИВУ Й ПРАЦЮЮ, Харків, 1930, с. 13-18.
Про вірш
Гімн індустріальному вечору портової гавані, де спокій заснулого термінала гармонійно поєднується з культом мускулястої сили, залізних конструкцій та незгасним внутрішнім спалахом юного бунтарства.
Історія
Опублікований у шостому числі журналу «Життя й революція» за 1927 рік, а згодом включений до доповненого видання збірки «Живу й працюю» (Харків, 1930), вірш засвідчує захоплення модерністського покоління естетикою конструктивізму й авангардного урбанізму. Молоді митці доби коренізації переосмислювали чорноморські порти не як чужорідні імперські форпости, а як нові динамічні ворота України у світовий економічний і культурний океан.
Влизько, що був членом літературної організації «Молодняк», прагнув створити свій варіант українського Відродження — не етнографічного, а технократичного, «залізного», перегукуючись із гаслами Миколи Хвильового про «азіатський ренесанс» та активну романтику побудови модерної нації.
Форма
Вірш складений шестистопним ямбом із цезурою після третьої стопи (олександрійський вірш модерної модифікації), що надає оповіді розміреного, величного звучання важкої ходи морських суден і механізмів. Перехресне чергування повнозвучних жіночих і чоловічих рим (абаб) у поєднанні з окличними риторичними синтаксичними конструкціями у фіналі забезпечує стрімку градацію пафосу.
Як читати
Центральний образ вірша — порт як синтез природи, промислової могутності та містичного спокою («вечірня заводь трансу»). Влизько застосовує витончену оксюморонну оптику: з одного боку постають «скромний орнамент бетонових аркад» та «залізні естакади», а з іншого — затишний побутовий запах люлькового тютюну з «пахучим канупером» та призахідне світло («золотим канатом з-під ножа»).
Концептуальне словосполучення «м'язистий ренесанс» стає естетичним маніфестом цілої доби Розстріляного відродження: культ молодого тренованого тіла, волі, динаміки та пориву. Фінальне запитання про «норму на серце молоде» кидає зухвалий виклик партійній нормативності й догматизму, стверджуючи, що під позірною вечірньою тишею порту завжди нуртує небезпечний революційний вогонь бурі.
Теми: індустріальний урбанізм · мариністика · романтика праці · вітаїзм · молоде бунтарство