Не треба сліз і покаяння,
Коли буяння — на копу!
Дивіться тихо з-під паркання
На наше сонце, нашу путь!
Все 'дно не вийдете на сонце, —
Як хто не тягне, — самохіть! —
Затисніть серце у долоньці
І в глечик-урну покладіть!..
...А ми давно одперли брами
До серця — сонячних доріг;
Жбурнувши чорними руками
Веселі гасла до зорі!
Пристрасна поетична інвектива проти малодушного скиглення та естетизації слабкості, звернена до прибічників застарілих сентиментальних канонів.
Написаний у розпал літературних дискусій 1925–1928 років в УСРР, коли точилася гостра боротьба між авангардно-революційним віталізмом і консервативним хуторянством.
Влизько активно виступав проти пасивної плаксивості в поезії, обстоюючи вольове, залізне світовідчуття нової доби.
Цей текст був програмною антитезою до елегійного сентименталізму, вимагаючи від сучасників безкомпромісного руху назустріч сонцю і боротьбі.
Тристрофна структура побудована чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих рим (АбАб), сповненим різких синкоп і павз.
Експресивний лад твору підкреслюється використанням тире, окличних конструкцій та антитетичних зіставлень.
Поет протиставляє дві екзистенційні позиції: боягузливе споглядання з-під паркання тих, хто ховає серце у «глечик-урну», та сміливий рух тих, хто відчинив брами до сонячних доріг.
Образ глечика-урни постає влучною метафорою добровільного самопоховання й духовної мертвоти тих, хто боїться живого виру сучасного буття.
«Чорні руки» творців, що жбурляють веселі гасла до зірок, символізують трудову міць і гордість людей праці, для яких творення майбутнього є найвищою естетикою.
Теми: інвектива проти сентименталізму · сонячна путь · подолання пасивності · мужність і боротьба · авангардний максималізм