Демобілізований

Він свого не забув ще полка,
Полкових ще підметок не стер.
Козирнути ще хоче рука,
Коли мимо іде офіцер.

Він не скинув куфайку ще ту,
Яка виділа триста чортів.
Вчора бачив його на мосту —
У канати себе переплів.

Вже на фермах повис і клепа,
Підв’язавшись на них горілиць.
Завірюха мете, як і в тих степах,
Де він бивсь до чужих столиць.

Де брели по коліна бійці
У снігах від села до села.
Розплавляється сніг на руці —
Тож немало ще в ній тепла.

Ще гаряча заб’ється кров
У високім гулкім мосту.
Це господар, не гість, прийшов,
Доведе він усе до ладу.

День відо дня він ферми зшива,
Як зшивали його лікарі.
Над ним ферма, неначе жива,
Застогнавши, дрижить угорі.

Стукіт-клекіт встає над Дніпром.
Це вернулись птахи повесні
І клекочуть над рідним гніздом,
Незабутим в чужій стороні.

Не біда, що такий вітрюга,
Сніг летить, як пахучий ромен,
Як ракета весела, морга,
Спалахнувши в імлі, автоген.

Бо цей майстер багато чому
Научивсь, а що знав — не забув.
І росте в сніговійнім диму
Міст мережаний, кращий, ніж був.

1945

Про вірш

Глибокий психологічний портрет колишнього солдата, який повернувся до мирної праці залізничника чи верстатника, проте в серці й досі чує канонаду й пам'ятає засипані снігами могили друзів.

Історія

Написано в період перших повоєнних місяців, коли мільйони вчорашніх фронтовиків намагалися адаптуватися до цивільного побуту в зруйнованій країні. Багато хто з них мав посттравматичний синдром і невгамовну тугу за загиблими.

Гончар глибоко відчував цю драму внутрішнього розлому свого покоління, яке повернулося додому морально дорослішим за весь свій вік.

Форма

Написано тристопним анапестом з перехресним римуванням. Ритміка звучить мов важкі удари молота чи клепання заліза на завірюсі.

Широко вжито психологічний паралелізм: люта хуртовина над робочим верстатом порівнюється із зимовими сніговими полями боїв за чужі столиці.

Як читати

Герой працює на холоді, підвісившись горілиць на ремонтних коліях, але його пам'ять засніжена спогадами: він бачить, як бійці брели по коліна у крижаних заметах, віддаючи життя за перемогу.

Праця стає для демобілізованого продовженням його фронтового подвигу. Поет виявляє глибоку повагу до скромного трудівника, який виніс на плечах світову історію й без нарікань підіймає з руїн рідний край.

Теми: повоєнна праця · окопна пам'ять · незабуті побратими · психологія фронтовика · відданість обов'язку

Усі поети