Дівоча пісня
Олесь Гончар
В полі ми окопи вже позагортали,
Що ви їх узимку тут колись довбали.
Чоловіче діло я робити вмію,
На твоїх окопах пшеницю посію.
Як поштар проходить, не зайде
в обійстя,
Вже давно не чути від милого вісті.
Десь війна далеко, десь поза Карпати,
І міста чужії трудно вимовляти.
Я для тебе ласки вірно зберігаю
Та подушку білу слізьми вимиваю.
Повертайся, любий, повертайсь до
хати,
Підемо укупі ми пшеницю жати.
Хай не перестоє, хай не переспіє,
Хай достиглий колос вітром не розвіє.
1945, Барті
Про вірш
Ніжна й працьовита монолог-пісня української дівчини, яка загортає в полі окопи, сіє на них пшеницю і вірно чекає милого з далеких закарпатських фронтів.
Історія
Створено на початку 1945 року в словацькому містечку Барті. Гончар звертається до образу жінки-трудівниці в глибокому тилу, яка тримає на своїх плечах відбудову країни.
Поезія відбиває нерозривний духовний зв'язок між бійцями на чужині та селянством, що відновлює розорені війною ниви.
Форма
Чотиристопний коломийковий розмір (14-складник) із жіночим парним римуванням, стилізований під народну ліричну пісню.
Проста й щира мова з фольклорними формулами туги за милим («подушку білу слізьми вимиваю», «повертайсь до хати»).
Як читати
Загортання окопів і сіяння пшениці на місці колишніх укріплень — це потужний міфопоетичний акт повернення смертоносного простору до животворного аграрного космосу.
Свідомість того, що війна точиться десь «далеко поза Карпати» у містах із важкими назвами, підкреслює велич простої чекаючої жінки, чиє терпіння тримає світ.
Тривога за те, щоб достигле колосся не перестояло й не розвіялося вітром, стає алегорією молодості, яка прагне якнайшвидшого возз'єднання закоханих під мирним дахом.
Теми: дівчина чекає воїна · загортання окопів · сіяння пшениці · відбудова життя · фольклорна пісня · вірність