Думи про Батьківщину
Олесь Гончар
Здрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.
Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?
Той — мамі, а той — дружині,
Той — сестрам, а той — братам.
А я напишу — Україні!
Сонцю її і степам,
Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.
Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?
Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.
1944
Про вірш
Патріотичний вірш-лист, де самотній солдат на чужині пише послання не конкретній людині, а всій Україні — її степам, могилам, білим хатам та квітучим вишням.
Історія
Написаний у 1944 році за річкою Прут, коли радянські війська вийшли за межі України, і в багатьох воїнів загострилася туга за Батьківщиною.
Втративши багатьох близьких, Гончар акумулює своє особисте почуття любові й звертає його безпосередньо до колективного образу рідного краю.
Форма
Три- і чотиристопний ямб із перехресним римуванням, витримана елегійна тональність сповіді та звернення-послання.
Традиційні українські національні топоси: степові могили, білі хати, вишневі сади, річка Прут.
Як читати
Солдатський ритуал написання листів переростає в сакральний акт: коли інші пишуть матерям чи дружинам, ліричний герой обирає своїм адресатом Україну як абсолютну матір і захисницю.
Карпатські вершини в тумані постають рубежем, крізь який проглядають рідні білі оселі, що виглядають воїна з далекої кривавої дороги.
Мотив огрубілого в боях слова, яке знову стає ніжним і дзвінким при згадці про рідну землю, символізує очищення душі через любов до Батьківщини.
Теми: Україна · листи додому · туга за батьківщиною · степові могили · вишневий сад · солдатська вірність