Іноземці
І
Уночі тебе я вкраду до схід сонця,
Доручу тебе я хлопцям із обозу.
Будеш ти співати Чорноморця,
Який вивів на морозець тебе, босу.
Ми поїдем через гори, через доли,
Ти забудеш свою віллу на Дунаї.
Задніпровське там зелене поле
Про батьків твоїх тебе не запитає.
Чому ж плачеш, чом ламаєш руки,
Будеш там співать, не голосити.
Там не підеш з туги і розпуки
Щастя попідвіконню просити.
Не впаде там білий сніг завчасно
На оці блискучі чорні коси.
Не тужи, не плач, моя прекрасна,
Усміхнись, моя простоволоса!
II
Питаєш, чи я багатий,
Чи плодюча моя земля.
Мила! Ти будеш мати
Більше, аніж в короля.
У мене все небо світить
І всюди пишнота й блиск.
Горять у чохлі самоцвіти,
Набитий золотом диск.
В тяжкій, у смертельній праці
Півпланети я пішки пройшов.
Немає ні рас, ні націй,
Нема ні держав, ні мов.
Є усміх, є очі, є зваба,
Краса є людського тепла.
І над Дунаєм трави
Такі ж, як у нас на Дніпрі.
ІІІ
На Дунаї кує зозуля,
Накувала нам триста літ.
Минула і міна, і куля,
Тому що кувала зозуля,
Кувала на білий світ.
Рано кувала, на зорях,
А ти відчинила вікно.
Ой скільки зеленого моря
Хлюпнуло тоді, на зорях
У наше біле вікно!
Хіба не росте пшениця
Моя на твоїй землі,
Чи, може, не так іскриться
Лікер на твоєму столі,
Хіба не такий солоний
Котиться піт, як град,
Коли ти полеш весною
Дбайливо свій виноград.
Хіба ти не так милуєш,
Хіба ти не плачеш вночі,
Як місячне сяйво цілую
На білім твоїм плечі