Ворота сюди широкі,
А звідси й щілинки нема.
Знялась у небо високе
Холодногорська тюрма.
З високих її поверхів
Дивлюся на місто моє.
Сонце над ним, як безсмертя,
Вільне й рожеве встає.
Красень Держпром біліє
По пояс в зеленім саду.
Серце колись там зустрів я,
Якого більш не знайду.
Усе найдорожче я втратив,
Що мав у житті до війни.
Не маю ні друга, ні брата,
Лиш маю — чотири стіни.
1942
Трагічний вірш-свідчення з нацистського концтабору, де споглядання захопленого рідного міста з-за ґрат утверджує незламну віру у безсмертя волі.
Влітку 1942 року після поразки радянських військ під Харковом (Барвінківський котел) Гончар потрапив у німецький полон і був ув'язнений у пересильному таборі на Холодній Горі в Харкові.
Умови в'язниці були жахливими: тисячі військовополонених гинули від голоду, тифу та розстрілів, проте Гончар зумів зберегти гідність і поетичне слово.
Чотиристопний ямб із чітким чергуванням римування; сувора, лапідарна інтонація без надриву передає залізну витримку в'язня.
Образ Холодногірської тюрми («ворота широкі, а звідси й щілинки нема») уособлює кам'яний капкан фашистського полону, звідки майже не було вороття.
Погляд на рідне студентське місто Харків і сонце, що сходить над ним «як безсмертя», дарує герою моральну силу пережити морок неволі й зберегти віру в перемогу.
Теми: Холодногірська тюрма · німецький полон · незламність в'язня · Харків в окупації · сонце безсмертя