Мене війна веде все далі
Олесь Гончар
Мене війна веде все далі
Просторами чужих земель.
Де й наші птиці не літали,
Іду, мов давній менестрель.
Я вірю в пісню, як в молитву,
І смерть, здається, на війні
Щадить мене в найтяжчих битвах
За… недоспівані пісні.
Коли при спалахах заграви
Вночі, ввірвавшися у дзот,
Я дістаю із-за халяви
З піснями вольними блокнот
І на трофейному папері
Лягає туга І печаль,-
Я наче відкриваю двері
У рідний дім, у рідну даль…
І, як сновиддя золоте,
Мені тоді снується
Про давнє і дзвінке! Про те,
Що плаче і сміється —
Наказ: “Вперед!” — Я знов ховаю
Окопну лірику свою.
Й на повен зріст — до того краю,
Де знову бути нам в бою.
1944, Тиса-Пюшпекі
Про вірш
Програмне самовизначення поета-менестреля на війні, чий схований за халявою чобіт блокнот із віршами відмикає двері до рідного дому й рятує від смерті в найтяжчих битвах.
Історія
Написано восени 1944 року в угорському містечку Тиса-Пюшпекі під час форсування Тиси.
Олесь Гончар усю війну носив за халявою солдатського чобота блокнот, де записував вірші на трофейному папері між атаками, вважаючи поезію своїм духовним щитом.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням, плавний і виразний, з раптовим перебоєм у фіналі на вигук військової команди («Наказ: “Вперед!”»).
Двопланова композиція: інтимний простір творчості у дзоті та розімкнений простір атаки на повен зріст.
Як читати
Поет усвідомлює себе сучасним менестрелем, для якого поетичне слово рівнозначне молитві, що дарує містичний захист від куль заради невиконаної місії.
Трофейний папір, розгорнутий у щойно здобутому ворожому дзоті, стає порталом у рідний дім, перетворюючи тугу й печаль на незнищенне джерело сили.
Раптовий наказ командира вимагає сховати блокнот і знову стати бійцем: Гончар фіксує нерозривну єдність ліричного переживання та збройного чину.
Теми: поет-воїн · блокнот за халявою · менестрель · Угорщина · творчість під вогнем · наказ у бій