Колись тут ходили брати із Солуні,
І слово рум’яне, як те немовля,
У крижмо зелене, в розгорнуте вруно
Приймала уперше оця земля.
Воно виростало для битов і слави,
В наметах училось, не знаючи парт.
Сягнуло на північ звідсіль, від Морави,
Дала йому північ і силу, і гарт.
І бачать сьогодні Кирило й Мефодій,
Як в давню колиску свою гомінку
Вернулось це слово, змужніле в поході,
Вернулось, як воїн в лавровім вінку.
1945, Грінава
Глибоке історіософське осмислення звільнення Моравії, куди слов'янське слово Кирила і Мефодія повертається через тисячоліття як змужнілий у походах воїн у лавровому вінку.
Створено у квітні-травні 1945 року в містечку Грінава під час визволення Моравії та Словаччини.
Як філолог і гуманіст, Гончар бачив у визвольному поході не лише воєнну операцію, а й велике історичне повернення до витоків слов'янської писемності та культури у Великій Моравії.
Розлогий чотиристопний анапест із багатими внутрішніми римами та високим ораторським пафосом урочистої оди.
Священна книжна лексика: солунські брати, крижмо, вруно, лавровий вінок, Кирило й Мефодій.
Слово, створене Кирилом і Мефодієм у Моравії як немовля, пройшло тисячолітній шлях на Русь-Україну, де загартувалося в битвах, козацьких думах і шевченківській поезії.
Повернення українських воїнів у колиску слов'янської грамоти трактується як величне замикання культурного кола: нащадки повертають предкам їхній сакральний дар змужнілим і вільним.
Вірш утверджує єдність європейського слов'янського культурного простору, поєднаного спільним корінням духу й спільною перемогою над тиранією.
Теми: Моравія · Кирило і Мефодій · слов'янська єдність · історія мови · лавровий вінок · культура і війна