Так тяжко, так гірко іноді буває,
Що рад би, здається, померти
в цю мить.
А глянеш у небо високе, безкрає —
І знову захочеться в світі пожить.
І знову ожие у серці розбитім
Огонь, що, здавалось, давно вже
погас.
Якісь там є тайни у вічній блакиті,
Якісь там є сили, втішаючі нас!
1944, Ближешти
(Румунія)
Екзистенційне прозріння на румунській землі, де погляд у безкраю небесну блакить рятує зневіреного солдата від думок про смерть і повертає жагу до життя.
Створений у 1944 році в містечку Ближешти на території Румунії під час напружених боїв у передгір'ях.
Втома від неперервної війни, загибель товаришів та відчуження чужої землі спричиняли напади глибокої депресії, виходом з якої ставало містичне споглядання вічної природи.
Анапестична ритміка з перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим, піднесена, молитвена інтонація.
Композиція внутрішнього перелому від безнадії («рад би... померти в цю мить») до спалаху внутрішнього вогню віри.
Небо функціонує як вищий духовний орієнтир, що стоїть над кровопролиттям людської історії та несе в собі невичерпну втіху й трансцендентну тайну.
Воскресіння згаслого вогню в розбитому серці засвідчує незнищенність життєвої снаги людини, здатної черпати сили з космічної безвісті.
Для Гончара блакить неба є синонімом божественного начала в людині та природі, яке єдине здатне зцілити розтерзану фронтом душу.
Теми: небо і космос · подолання розпачу · жага до життя · чужина · Румунія · духовне зцілення