Чорний стовп до небес вироста,
Тільки кров на снігах, тільки дим:
На війні я вже сивим став,
А із дому пішов молодим.
Не пиши, не чекай, забудь.
В тилу іншого друга знайди.
Хай для вас повесні зацвітуть
Недоламані танком сади.
Нині ти не впізнала б мене.
Я не той, що студентом був.
Серце стало в мені кам’яне,
Слова ніжності я забув.
1944, Кіровоград
Драматичне послання солдата колишній коханій із закликом забути його й будувати нове життя, бо війна зробила його серце кам'яним, а волосся — сивим.
Поезію створено на початку 1944 року під Кіровоградом під час запеклих зимових боїв за звільнення Правобережної України.
Пройшовши крізь безперервний вогонь, Гончар гостро усвідомив незворотні психологічні зміни, яких зазнала фронтова молодь: втрату колишньої безтурботності та емоційне огрубіння.
Чотиристопний ямб із чергуванням пірихіїв, перехресне римування з чіткими рубаними паузами, що передають емоційну стриманість і душевний біль.
Стилістика суворого чоловічого монологу-зречення без саможаління та слізних докорів.
Рання сивина та закаменіле серце воїна — це зовнішні й внутрішні мітки фронтової травми, що розривають зв'язок із довоєнним «я» студента-романтика.
Благородний альтруїзм героя полягає в бажанні щастя коханій («хай для вас повесні зацвітуть / Недоламані танком сади»), навіть ціною власного викреслення з її пам'яті.
Образ садів, покалічених танками, символізує сплюндровану юність, на зміну якій прийшов суворий закон виживання та боротьби.
Теми: душевне зачерствіння · рання сивина · самопожертва в коханні · фронтова травма · листи з передової · Кіровоград