Ласкавих, ласканих подруг,
Здається, я забути зможу.
Солдатський стан, суворий круг
Тих, з ким в краї ішов ворожі,
Хто рану тамував мою
Для себе триманим пакетом,
Для кого був я у бою
Лиш побратимом, не поетом,
Із ким у ріках крижаних,
Охрещений, як у Йордані,
Я плив до берегів чужих
У вогнянім чаднім тумані,
Хто поруч на бігу зов’яв,
Із рук не випустивши зброю, —
Забути їх не зможу я,
Вони завжди переді мною.
1945, Мор
Священна клятва пам'яті фронтовому братерству — тим суворим побратимам, хто ділився останнім індивідуальним пакетом і поліг зі зброєю в руках у крижаних ріках Європи.
Написано на початку 1945 року в угорському місті Мор під час відбиття запеклих контрударів нацистських танкових дивізій біля Секешфехервара.
Гончар формулює своє життєве й творче кредо: вірність фронтовій дружбі для нього вища за будь-які інші спогади й почуття.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням, суворий, сповідальний, урочисто-елегійний лад.
Біблійна метафора хрещення у крижаних водах («як у Йордані»), що сакралізує форсування річок під шквальним вогнем.
Ліричний герой зізнається, що може забути ніжність колишніх подруг, але «суворий круг» побратимів назавжди вкарбувався в його пам'ять як абсолютна моральна міра.
Образ товариша, який віддав свій останній перев'язувальний пакет і впав, не випустивши карабіна з рук, уособлює найвищу євангельську любов — покласти душу свою за друзів своїх.
Статус простого «побратима, не поета» вивищується автором над будь-якими літературними лаврами, адже саме окопне братерство гартувало істинну людяність.
Теми: фронтове братерство · пам'ять про полеглих · побратими · останній пакет · форсування річок · священний обов'язок