Поля навкруг мене. Жита попід руки.
Забуду про війни, забуду про муки,
Про дим у воронках, нудоту від крові,
Смерть лейтенанта мого на півслові,
Коли ми ходили на штурм бліндажів,
Коли шматували нас міни чужі.
Знов слухаю степу я срібні пісні,
Знов чую, як пахнуть святі полині.
Марево бачу: отари овець
На обрії йдуть, водяні, навпростець.
Живий я!
1943
Зворушливе повернення з фронтового пекла до мирного степу, де пахощі полину та марево отар повертають зболеній душі відчуття повноти життя: «Живий я!».
Вірш фіксує переломний момент, коли поет, дивом вирвавшись із кривавої м'ясорубки штурмів і полону, опиняється посеред рідного безкрайнього степу.
Це психологічний перепочинок воїна, коли фізичне виживання усвідомлюється як дароване з неба воскресіння серед трав і хлібів.
Чотиристопний амфібрахій із парним римуванням, що передає плавний, хвилеподібний рух колосистого жита під вітром.
Драматичний контраст між спогадами про кривавий штурм і пасторальною тишею мирного ландшафту, завершений коротким радісним вигуком.
Жито, що бере ліричного героя «попід руки», виступає як материнська, цілюща стихія, яка знімає токсичний осад воєнних кошмарів — «дим у воронках, нудоту від крові».
Трагічний образ загибелі командира («смерть лейтенанта мого на півслові») залишається незагоєною раною, яка відтінює цінність кожної миті вцілілого буття.
Святий полин і водянисте степове марево отар повертають відчуття сакральності рідної землі, увінчуючись екстатичним ствердженням перемоги життя над смертю.
Теми: радість виживання · рідний степ · пам'ять про бій · зцілення природою · життя і смерть · полин