Ранець візьму на плечі…
Олесь Гончар
Ранець візьму на плечі,
В кишеню — паперу лист.
Піду, невідомий предтеча,
У вітряний чорний свист.
Туди, де кедри стали
На скелях в гігантський зріст,
Піду од нужди, од печалі,
Од чорних попалених міст.
Піду я в краї невідомі,
Піду за блакитні моря,
Де в чорному димному громі
Білі міста не горять.
Невольниче сонце хмуро
Світить в краю моїм.
Посеред тигрів бурих,
Може, знайду свій дім.
Повний зневаги до всього,
У нетрях збудую вігвам.
В єдиного вірячи Бога,
Якого створю я сам.
Про вірш
Романтично-бунтівна втеча від обпалених міст і рабського лиха цивілізації у первісні нетрі та дикі гори задля створення власного Бога свободи.
Історія
Написаний у 1943 році, вірш відображає стан глибокого розчарування в існуючому світопорядку, де культури й міста руйнуються в полум'ї тотальної війни.
Гончар звертається до неоромантичної традиції руссоїзму та екзотичної робінзонади, мріючи про трансцендентний порятунок людського начала поза межами спотвореного соціуму.
Форма
Тристопний анапест із перехресним римуванням, що додає динамічного пориву, ходи мандрівника, який вирушає в невідому далеку путь.
Багата символічна образність: кедри на скелях, вігвам у нетрях, бурі тигри як уособлення первісної сили та чистоти.
Як читати
Відхід у невідомі краї з ранцем на плечах і чистим аркушем паперу — це метафора перезавантаження буття та творчості з абсолютного нуля.
«Невольниче сонце», що світить над поневоленим краєм, стає причиною повної зневаги до кривавого соціуму, де білі міста горять у димному громі.
Думка про спорудження вігваму та віру в «Бога, якого створю я сам», засвідчує титанічний суб'єктивізм юного митця, для якого єдиним джерелом святості лишається незаплямована совість.
Теми: втеча від цивілізації · пошук свободи · неоромантизм · бунт · творення Бога · духовна самотність