Робітнича околице,
Чи мене розумієш ти?
Як серце надвоє колеться
Й на попелі хоче рости!
Робітнича околице,
Зрозумій мене, зрозумій,
На твої попелища котиться
Інвалід, а не змій.
Прости мене, що безногий,
Прости мене, що без рук,
Я вірний був до знемоги,
Не зрадив твоїх запорук.
Щемливий ліричний монолог бійця на робітничій околиці визволеного міста, де заводські дими та праця простих людей нагадують рідний український Донбас і Придніпров'я.
Вірш постав із фронтових спостережень Гончара в індустріальних передмістях Будапешта чи Відня восени 1945 року, коли війна закінчилася і починалася відбудова цивільного життя.
Для юнака з робітничого селища Ломівка під Катеринославом (Дніпром) атмосфера металургійних і заводських цехів була рідною змалку, що викликало хвилю ностальгії за мирною працею.
Написано амфібрахієм з перехресним чергуванням рим. Плавна інтонація поступово змінюється на тепле довірливе звернення.
Ключовим структурним прийомом є персоніфікація робітничої околиці, яка розпізнає в солдатові брата-трудівника.
Гончар руйнує відчуження між визволителем і мешканцями європейського міста через спільність соціального коріння: мозолясті руки, запах машинного мастила та гарт заводського життя є універсальною мовою трударів.
Околиця стає уособленням повернення до життя, подолання руїни та надії на те, що після попелищ війни знову піднімуться заводські корпуси і залунає гудок зміни.
Теми: робітнича солідарність · туга за домом · мирна праця · повоєнне відродження · людина праці