Часто вечорами
В тиші фронтовій,
Як далеку пісню,
Чую голос твій.
Це було далеко,
Це було давно.
Ще як в Бессарабії
Ми пили вино.
Наливала Сашенька
Із барильця нам.
Саша моя, Сашенька —
Душі пополам!
Різні наші мови,
Почуття одні.
Серце невгомонне
В мене й на війні.
Й досі вечорами,
Коли стихне бій,
Як далеку пісню,
Чую голос твій.
1944, Херменешти
Ностальгічний спогад про бессарабську дівчину Сашеньку, чий далекий спів і душевна щедрість зігрівають серце мінометника у фронтовій тиші.
Поезію написано 1944 року в Херменештах, вона навіяна спогадами про перехід через Бессарабію (Молдову), де місцеві жителі гостинно зустрічали бійців.
Коротка фронтова зустріч із дівчиною, яка частувала вином із барильця, закарбувалася як символ чистого й щирого людського тепла посеред воєнної жорстокості.
Двостопний анапест із перехресним римуванням, що надає віршеві наспівності, легкості й граційності народної пісеньки.
Лаконічні строфи з повтором ключових мотивів на початку й наприкінці тексту.
Формула «Душі пополам!» виражає миттєву й глибоку спорідненість двох молодих сердець, якій не стають на заваді різні мови та походження.
Голос Сашеньки, що бринить у вечірній тиші між боями, стає внутрішньою мелодією надії та підтвердженням невгамовного життєлюбства ліричного героя.
Образ бессарабського вина та частування уособлює мирне буття, яке воїни прагнуть повернути розтерзаній Європі.
Теми: Бессарабія · спогад про дівчину · фронтова тиша · інтернаціональна щирість · вино і гостинність · пісня