Батьківщино, для нас підійми
Чорну хмару далеку.
На безводді потріскались ми,
Ніби камінь у спеку.
Батьківщино, здалека пошли,
Нам терпіння й відваги.
Потемніли твої соколи
У горах від знемоги!
І вставала одна з-за Дніпра,
А друга — із Дунаю.
Котру мати, а котру сестра
Посилала — не знаю…
1944
Молитва знеможених безводдям воїнів до далекої Батьківщини, яка посилає своїм соколам у карпатські скелі рятівні грозові хмари з-над Дніпра та Дунаю.
Створено влітку-восени 1944 року в Карпатах під час жорстокої засухи, коли джерела на гірських перевалах пересихали, а підвезення води було неможливим через бої.
Гончар олюднює зв'язок між воїнами та рідною землею, перетворюючи географічні відстані на містичну духовну близькість.
Три- і чотиристопний ямб із перехресним римуванням, урочистий зачин-молитва («Батьківщино, для нас підійми...»).
Фольклорно-міфологічні паралелі: бійці як темні соколи, хмари як материнська й сестринська благодать.
Фізична спрага та потріскані, мов камінь, тіла воїнів метафорично втілюють випробування на межі людських можливостей.
Батьківщина виступає космічною матір'ю-заступницею, здатною підняти хмару над континентом і скерувати цілющий дощ своїм дітям на чужину.
Дві хмари — з-за Дніпра та з-за Дунаю — символізують поєднання українського витоку та європейського шляху, об'єднаних материнською й сестринською молитвою.
Теми: спека і безводдя · Батьківщина-мати · молитва про дощ · соколи · Дніпро і Дунай · витривалість